— Нами рухає виключно турбота про збереження сімейної спадщини й захист інтересів акціонерів.
Максим стиснув зуби так, що жовна заходили ходором, але не зронив ані слова.
Слово взяла ангажована медична комісія. Запитання сипалися одне за одним: дати, цифри, імена. Аміра відповідала блискуче-жахливо: плуталася у свідченнях, робила довгі паузи, її голос тремтів і зривався. Омар і Зейд переглядалися з погано прихованим тріумфом. Вони були певні, що джекпот уже в них у кишенях. Коли спектакль із запитаннями завершився, зі свого місця схопився адвокат племінників.
— Панове, спираючись на очевидні, катастрофічні ознаки когнітивної деградації, — почав він поставленим баритоном, — ми наполягаємо на негайному призначенні глибокої психіатричної експертизи й тимчасовій передачі всіх важелів управління холдингом довіреним особам родини.
Він картинно жбурнув на стіл пухку теку з документами. Напруга в конференц-залі досягла точки кипіння. І саме цієї секунди Аміра Аль-Файєд повільно, владно підвела голову.
— Досить, — промовила вона.
Її голос більше не тремтів. Він пролунав як постріл із великокаліберної гармати. У залі повисла мертва тиша. Вона поклала витончені руки на підлокітники візка й… підвелася. Сама. Без підтримки. Без тремору. З ідеально прямою спиною й поглядом караючого божества. Залою прокотився колективний зітх жаху. Омар зблід до кольору крейди. Зейд втиснувся в крісло, ніби перед ним постала воскресла з пекла мерця. Аміра царствено обвела аудиторію крижаним поглядом.
— Пані та панове, — промовила вона своїм справжнім, жорстким голосом. — Рівно дванадцять місяців я грала для вас цей спектакль.
Слова впали на присутніх бетонною плитою.
— Рівно рік я холоднокровно спостерігала за тим, як двоє моїх племінників планують масштабне рейдерське захоплення справи всього мого життя, використовуючи мерзенну схему фіктивного визнання мене божевільною.
Вона зробила невловимий жест рукою. Ясмін миттєво активувала систему. На гігантських плазмових екранах позаду Амири спалахнули кадри. Зазвучав голос Омара: «Стара вже на ладан дихає. Експертний висновок у мене в сейфі». Слідом — запис із ресторану з погрозами Максимові. І фінальний акорд — на екранах з’явилося те саме фото матері Максима біля хвіртки в Зарічному з текстом шантажу. Температура в залі, здавалося, впала нижче нуля.
Із-за столу неспішно підвівся представник прокуратури.
— Офіційно заявляю: цей масив доказів уже долучено до матеріалів кримінального провадження, — відкарбував він.
Омар схопився, мов ужалений:
— Це брудний монтаж! Це провокація!
— Це ваш вирок, — безжально припечатала Аміра. Вона вп’яла погляд у тремтячих племінників. — Ви щиро вірили, що ведете полювання на беззахисну жертву. А насправді весь цей рік сиділи в моїй клітці.
Зейд відкрив рота, намагаючись щось пробелькотіти, але прокурор обірвав його на півслові:
— Громадяни Аль-Файєд, щодо вас порушено кримінальне розслідування за статтями: шахрайство в особливо великих розмірах, спроба рейдерського захоплення, підкуп посадових осіб і шантаж свідка.
У цей момент масивні двері зали розчахнулися, і всередину ввійшли кремезні офіцери служби безпеки в цивільному. Омар і Зейд здулися, мов проколоті кулі, їхній лиск випарувався без сліду. Максим, що стояв за кріслом Амири, відчув, як бетонна плита, яка тиснула на його груди всі ці місяці, нарешті розсипалася на порох. Це була беззастережна капітуляція ворога. Аміра перевела погляд на заціпенілих від шоку партнерів.
— Управління холдингом залишається виключно в моїх руках. Усі ліквідні активи надійно захищені в незалежному швейцарському трасті. Юридична легітимність усіх рішень підтверджена. Запитання є?
Запитань не було. Омара й Зейда під конвоєм вивели із зали.
Коли важкі двері зачинилися, настала оглушлива тиша. Максим дивився на Амиру. Вона стояла рівно, височіючи над столом, і в цю мить ніхто не дав би їй її сімдесяти років. Вона виглядала втіленням абсолютної влади. Партію було розіграно по нотах. Ворог знищений. Але Максим розумів: попереду на них чекає найскладніший етап. Не юридичний, а суто особистий.
Коли кроки охорони й заарештованих племінників стихли в коридорі, атмосфера в залі засідань змінилася. Страх поступився місцем благоговійному трепету. Сивочолі акули бізнесу, які ще годину тому були готові зрадити Амиру, тепер дивилися на неї з неприхованим захопленням і тваринним страхом. Прокурор сухо зачитав протокол подальших слідчих дій. Юристи монотонно підтвердили легітимність усіх аудіо- й відеоматеріалів. Колесо правосуддя закрутилося з шаленою швидкістю.
Аміра слухала доповіді стоячи, демонструючи свою фізичну незламність. І лише коли офіційну частину було оголошено закритою, вона плавно, з гідністю опустилася назад в інвалідний візок. Максим уловив суть: це вже не була гра в піддавки. Тепер образ інваліда-візочника стане потужним інструментом для її адвокатів у суді, щоб вичавити з присяжних максимальний строк для племінників за «знущання з хворої родички».
Один із ключових акціонерів, витираючи піт із чола шовковою хустинкою, наблизився до неї.
— Пані Аль-Файєд… Ви змусили нас пережити шок, — пробелькотів він.
— Терпіти не можу влаштовувати сюрпризи, — холодно відгукнулася вона. — Але іноді хірургічне втручання необхідне для порятунку організму.
Акціонер перевів затравлений погляд на Максима.
— Очевидно, ваш молодий чоловік зіграв у цій блискучій операції не останню роль?
Аміра перевела погляд на Максима, і в цьому погляді було більше емоцій, ніж допускав діловий етикет.
— Так. Його роль була вирішальною.
Це прозвучало не як чергова ввічливість, а як найвища нагорода.
Повернувшись на Пальму Джумейру, особняк зустрів їх дзвінкою тишею. Ніхто не бігав, не метушився. Ясмін зустріла їх у холі й мовчки, з глибокою повагою схилила голову — план спрацював бездоганно. Максим розчинив скляні двері й вийшов на терасу. Уперше за рік він зробив по-справжньому глибокий вдих. Адреналін відпускав, залишаючи по собі приємну, огортальну втому. Аміра вийшла слідом. Вона йшла сама, залишивши візок у вітальні.
— Вони більше не становлять загрози? — спитав Максим, дивлячись на воду.
— Становлять, — реалістично відповіла вона. — Але тепер вони борсатимуться в межах кримінального кодексу, а там у мене зв’язки міцніші. — Вона поклала руки на прохолодний мармур перил. — Знаєш, що найважче в будь-якій перемозі, Максиме?
— І що ж?
— Усвідомити той факт, що війна справді закінчилася.
Він повернувся до неї:
— Що ви зараз відчуваєте?
Вона прикрила очі.
— Чудовиську втому. І… безмежну вдячність.
— Кому?
