Ясмін мовчки кивнула й кинулася до телефонів. Максим міряв кроками простір кабінету, мов загнаний звір.
— Якого біса?! Вони пробили адресу моєї матері!
— Вони найняли детективів, — холоднокровно пояснила Аміра. — Це було цілком прогнозовано.
— Прогнозовано?! — він зірвався на крик, ледве стримуючи бажання рознести тут усе на друзки. — Це моя мати, чорт забирай! Хвора жінка!
Аміра плавно підвелася з-за столу — без найменшої допомоги, без свого візка — і підійшла до нього впритул.
— А тепер подивися мені в очі, Максиме.
Він завмер, важко дихаючи, і зустрів її владний погляд.
— Вони надіслали це фото саме для того, щоб ти впав у паніку. Щоб у тебе здали нерви й ти почав гарячкувати. Вони чекають на твою помилку.
— А якщо я зараз просто поїду й зламаю їм обом шиї? — прошипів він.
— Тоді ми програємо цю партію. І ти сядеш у місцеву в’язницю, а твоя родина залишиться без захисту.
У кабінеті повисла дзвінка, напружена тиша. Аміра вперше торкнулася його передпліччя — не як розважливий бос, а як людина, що розуміє чужий біль.
— Даю тобі слово честі: я не дозволю жодній волосині впасти з голови твоєї матері, — промовила вона з металом у голосі. — Мої люди в Росії вже взяли дім під охорону. Але ти зобов’язаний зберегти холодну голову. Ти мене зрозумів?
Він заплющив очі, зробив глибокий, судомний вдих і повільно видихнув.
— Я вас зрозумів.
Того ж вечора Омар знову призначив рандеву.
— Фотографію оцінив? — знущально спитав він, щойно Максим узяв слухавку.
— Оцінив, — рівно відповів Максим.
— Чудово. Сподіваюся, ти усвідомив, що ліміт часу вичерпано.
Максим витримав ідеальну за хронометражем паузу.
— Я згоден на ваші умови, — промовив він надламаним голосом.
На тому кінці дроту повисло торжествуюче мовчання.
— Повтори чітко, — вклинився голос Зейда, який, очевидно, сидів поруч на гучному зв’язку.
— Я згоден обговорювати деталі капітуляції, — процідив Максим.
Вони домовилися зустрітися в приватній адвокатській конторі, що гарантувала відсутність свідків і прослуховування. Коли Максим увійшов до кабінету, на полірованому столі вже лежав заготовлений документ. Це була генеральна довіреність, що наділяла Омара й Зейда ексклюзивним правом представляти інтереси Амири під час психіатричної експертизи й розпоряджатися її майном на період «хвороби».
— Став підпис, — скомандував Омар, підсуваючи до нього золоту пір’яну ручку.
Максим узяв щільний аркуш паперу й скрупульозно вчитався в юридичну в’язь.
— Це весь пакет? — підвів він очі.
— Для початку — так.
Він відклав ручку вбік.
— Мені потрібні залізобетонні гарантії траншу на мій офшорний рахунок, — заявив він.
Зейд презирливо пирхнув:
— Спочатку підпис, потім гроші.
— Виключено. Спочатку банківське підтвердження безвідкличного переказу, потім чорнило на папері, — уперся Максим, зображаючи жадібність.
Омар злобно примружився:
— Ти надумав із нами торгуватися, щеня?
— Я страхую свою шкуру.
Кілька довгих секунд вони свердлили один одного поглядами, граючи в мовчанку.
— Гаразд, — процідив крізь зуби Омар. — Транш ми запустимо сьогодні надвечір. Завтра вранці ти підпишеш цей папір.
Максим коротко кивнув. Він чудово розумів, що жодних грошей не буде. Це була класична розводка. Їм потрібен був лише його підпис, після чого його б позбулися. Але головної мети було досягнуто — вони зробили свій фінальний, задокументований крок.
Покинувши контору, він сів у машину. Адреналін бив у скроні кувалдою, але мозок працював із холодною чіткістю. Аудіозапис торгу був надійно збережений у хмарі. Повернувшись на віллу, він передав файл Амірі. Вона прослухала запис із кам’яним обличчям.
— Завтра вранці вони спробують силою протягнути рішення комісії, — резюмувала вона. — Ми завдамо упереджувального удару. Я призначаю екстрене засідання ради директорів. Із залученням нотаріусів і представників прокуратури.
— Ви абсолютно впевнені, що ці двоє наважаться прийти?
— Вони не зможуть не прийти. На кону стоять мільярди. — Аміра подивилася на нього з неприхованим захопленням. — Твоя партія була зіграна геніально.
Він заперечно похитав головою:
— Це лише прелюдія.
Губи Амири торкнула ледь помітна усмішка:
— Помиляєшся. Це завіса.
Максим вийшов на простору терасу. Південна ніч дихала спокоєм. У чорній воді затоки відбивалися неонові вогні. Він дістав мобільний і набрав номер матері.
— У вас усе гаразд, мамо? — спитав він із прихованою тривогою.
— Так, сину, все слава Богу. Сусід Михалич сьогодні заходив, дах на сараї підлатав. А в тебе як справи?
Він підняв очі на розсип зірок над Дубаєм.
— У мене все нормально, мамо. Скоро цей етап закінчиться.
— Бережи себе, Максимку, — лагідно проворкотіла вона.
Він сунув телефон до кишені й раптом усвідомив, як кардинально змінився його внутрішній стан. Сумнівів більше не лишилося. Страх вивітрився. Тепер це була не банальна метушня за спадщину. Це була війна за справедливість. Захист його родини. І захист жінки, яка довела, що її воля міцніша за сталь, попри спроби списати її в тираж. Завтрашній день мав поставити жирну крапку. Крапку, після якої ні для кого з учасників не буде шляху назад.
Екстрені офіційні збори були призначені за два дні. Аміра наполягла на максимальній прозорості: захід мав відбутися у відкритому форматі. У списках запрошених значилися провідні нотаріуси Дубая, корпоративні юристи, незалежні міжнародні аудитори. І, що було найважливіше, — представники генеральної прокуратури Еміратів, формально запрошені в межах планової перевірки фінансової чистоти угод. Омар і Зейд опинилися загнаними в кут: проігнорувати такий форум означало б розписатися у власній некомпетентності. Але перед самим днем «ікс» племінники зважилися на підлий, брудний випад.
Це сталося на престижному благодійному гала-вечорі, організованому одним із впливових арабських фондів. Аміра не мала права пропустити цю подію — її прізвище стояло першим у списку генеральних спонсорів. Величезна зала п’ятизіркового готелю сяяла. Дипломати, акули бізнесу, репортери провідних видань. Атмосфера була просякнута запахом великих грошей, лунав тихий джаз, офіціанти розносили шампанське. Максим, одягнений у смокінг, невідступно перебував поруч із кріслом Амири. Він спинним мозком відчував високовольтну напругу. Забагато оцінювальних поглядів, забагато перешіптувань за спиною.
Омар матеріалізувався з натовпу, мов джин.
— Шановні пані та панове! — дзвінко промовив він, звертаючись до групки впливових інвесторів, але калібруючи гучність так, щоб його почула половина зали. — Дозвольте мені повідати вам воістину дивовижну історію. Історію про підприємливого молодого чоловіка з глухої російської провінції, якому вдалося неймовірно вдало влаштувати своє життя в нашому еміраті.
Гості чемно всміхнулися, не вловлюючи отруйного підтексту. Тут же підключився Зейд із гидкою посмішечкою:
— Погодьтеся, панове, не щодня випадає шанс спостерігати, як злиденний гастарбайтер бере за дружину мультимільйонерку, прикуту до інвалідного візка.
Залу накрила мертва, дзвінка тиша. Музика стихла. Хтось вдавився вином, хтось бридливо відвів очі. Максим відчув, як до обличчя приливає кров, а кулаки стискаються самі собою, але він не ворухнувся, зберігаючи кам’яний вираз обличчя. Аміра не зронила ані звуку, лише її пальці, всіяні перснями, до білого вчепилися в шкіряні підлокітники.
— Ми, як любляча родина, чудово все розуміємо, — єлейним тоном провадив Омар, насолоджуючись справленим ефектом. — Молодість завжди тягнеться до необмежених фінансових можливостей. Особливо коли на батьківщині висять непідйомні борги, мати хвора на рак, а батьківський дім погрожують відібрати за несплату.
Кожне слово було розраховане як удар батога. Залою прокотився обурений шепіт. Максим повільно, як хижак, повернувся до Омара.
— Ви закінчили свій виступ?
