— Виключно на папері.
Повисла напружена тиша. Омар подався вперед, спершись ліктями об стіл:
— Максиме, скажи як на духу: ти справді віриш у те, що наша тітонька здатна адекватно керувати імперією?
Запитання було з подвійним дном. Максим віртуозно зобразив глибоку задуму.
— Її інтелект гостріший, ніж у багатьох бізнесменів, яких я знаю, — відповів він.
Зейд роздратовано цокнув язиком:
— Інтелект у минулому — це чудово. Але біологію не обдуриш. Сьомий десяток із хвостиком — це діагноз.
— І який ваш конкретний план? — спитав Максим, дивлячись просто на Зейда.
У розмову втрутився тип у білому блейзері:
— Ми пропонуємо залізобетонну стабільність. Плавну передачу важелів управління в дієздатні руки. Ми готові ввести тебе до Ради директорів із правом голосу й солідним пакетом акцій. Від тебе потрібне лише правильне голосування.
— І твій підпис під одним документом, — вставив Омар.
Максим замовк, талановито імітуючи болісні торги з власною совістю.
— Що буде, якщо ми не домовимося? — нарешті спитав він.
Омар театрально зітхнув, струшуючи попіл сигари:
— У такому разі твої перспективи стануть вельми плачевними. Тиск на стару зросте в геометричній прогресії. Позапланові медичні огляди, аудит, преса. І в тебе не вистачить ані впливу, ані грошей, щоб прикрити її.
— З чого б це? — холоднокровно поцікавився Максим.
— З того, що місцеве правосуддя — інструмент гнучкий, якщо знати, кому занести.
Розмова буксувала ще близько години. Вони ходили колами, погрожуючи й обіцяючи золоті гори. Посил був кристально ясний: або Максим продається, або його знищать. Зейд не спускав із нього ненависного погляду.
— Рішення надто серйозне. Мені потрібен тайм-аут, — підсумував Максим, підводячись.
— У тебе рівно сім днів, — кинув услід Омар.
Покинувши клуб, Максим зупинився на вулиці. Місто сяяло неоном. Він дістав смартфон і зберіг аудіофайл. Якість запису була ідеальною. Він чітко усвідомлював: точку неповернення пройдено, вони готові йти по трупах.
Наступного ранку почався пресинг. Аміра прибула до приватної клініки на рутинний огляд. Лікуючий лікар, ховаючи очі, раптом завів мову про необхідність проходження розширеного консиліуму для оцінки когнітивних функцій мозку. Формально він прикривався турботою про пацієнтів похилого віку. Аміра поблажливо кивнула, віртуозно зігравши покірність. Але опинившись у салоні седана, вона тихо констатувала:
— Стерв’ятники кваплять події.
У Максима звело шлунок від напруження.
— Наша лінія оборони вибудувана? — спитав він.
— Практично.
Того ж вечора Ясмін мовчки вручила йому важку картонну теку.
— Вникни в суть, — коротко наказала вона.
Усередині були копії платіжок з офшорних зон, схеми виведення капіталу через підставні фірми-прокладки й підписи ангажованих юристів, які працювали на Омара й Зейда. Максим присвиснув. Масштаб афери вражав уяву. Це була не банальна гризня за спадщину, а філігранна спроба рейдерського захоплення холдингу з використанням медичної каральної системи. Повернувшись до своєї кімнати, він годинами вивчав документи. У пам’яті спливли слова батька: «Якщо вже вплутався в бійку, стій до останнього подиху». Тільки тепер замість кулаків у хід ішли юридичні резолюції, банківські виписки й компромат.
За три дні Омар знову вийшов на зв’язок.
— Час вийшов. Твоя відповідь? — вимогливо спитав він.
— У процесі обдумування, — сухо відповів Максим.
— Не раджу тягнути гуму. Годинник працює проти тебе.
— Або проти вас, панове, — незворушно парирував Максим.
У слухавці повисла зловісна тиша.
— Обережніше на поворотах, хлопче, — прошипів Омар. — В Еміратах дуже не люблять, коли зальотні гастролери забувають, хто тут господар.
Гудки. Максим прибрав телефон і подивився на Амиру. Вона сиділа біля вікна, згорбившись, в образі немічної старої.
— Вони перейшли до прямих погроз, — доповів він.
— Це прекрасний маркер. Отже, ми впритул наблизилися до точки біфуркації, — тихо відповіла вона.
— До якої точки?
Вона повільно повернула до нього обличчя:
— До моменту, коли вони будуть змушені піти ва-банк і припуститися фатальної помилки.
У її темних очах не було ані краплі страху — лише абсолютний, арктичний розрахунок. Максим усвідомлював: далі почнеться пекло. І він у цьому пеклі вже не просто спостерігач, а центральний гравець. І будь-яка його слабкість призведе до катастрофи.
Обіцяний Омаром тиждень на роздуми перетворився для Максима на витончену психологічну тортури. Дзвінки надходили по кілька разів на день, повідомлення в месенджерах ставали дедалі різкішими й ультимативнішими. Зейд одного разу навіть нагрянув на віллу без дзвінка — нібито провідати здоров’я любої тітоньки. Його губи кривилися в черговій усмішці, але очі жадібно сканували інтер’єри особняка, ніби він уже подумки переписував інвентарні номери на меблях. Максим віртуозно й далі гнув лінію жадібного, але боягузливого хлопця. Він не говорив ні «так», ні «ні», ставлячи навідні запитання, імітуючи страх перед наслідками.
— Скажіть, а що, як медкомісія, попри все, визнає її цілком осудною? — обережно поцікавився він в Омара під час їхнього короткого перетину в холі бізнес-центру.
— Це виключено. Тобі ж буде простіше, — відмахнувся Омар. — Підмахнеш папери й поїдеш забезпеченою людиною.
— А якщо вона все зрозуміє й здійме галас?
Омар розреготався, і сміх його був сухий, як пісок пустелі:
— Ця вижила з розуму стара навіть не второпає, в який момент її усунули.
Максим відчував, як нігті впиваються в долоні від стримуваної люті, але його обличчя залишалося непроникним.
— Без залізобетонних гарантій я не підпишу жодного папірця, — вперто гнув він свою лінію.
— Твоя найкраща гарантія — це нулі на банківському рахунку, — холодно процідив Зейд.
Максим методично фіксував кожен такий діалог на диктофон. Смартфон спочивав у нагрудній кишені, надійно прихований від очей. Кожна кинута ними фраза ставала цеглинкою в стіні обвинувального акта. Тим часом на Пальмі Джумейрі атмосфера згусла до межі. Ясмін практично оселилася в секретному крилі. Армія адвокатів Амири працювала цілодобово. Фінансові потоки поспіхом перенаправлялися в захищені трастові фонди з незалежним аудитом. Підписи на документах ставилися в умовах найсуворішої конспірації.
— Ще трохи терпіння, — заспокоювала Аміра. — Нам життєво необхідно, щоб вони самі перетнули червону межу.
І вони її перетнули. Одного вечора смартфон Максима дзенькнув, прийнявши анонімне повідомлення в месенджері. На екрані висвітилася фотографія. Його мати. Вона стояла біля похиленої хвіртки їхнього дому в Зарічному. Знімок був зроблений явно професіоналом, на довгофокусний об’єктив, у кутку стояла свіжа дата. Серце Максима пропустило удар і впало кудись у шлунок. Слідом прилетіло текстове повідомлення: «Бережи тих, хто тобі по-справжньому дорогий. Зроби єдино правильний вибір».
Він не видав ані звуку, але його пальці стиснули телефон із такою силою, що хруснув чохол. Максим широким кроком попрямував до кабінету Амири й увійшов, навіть не потрудившись постукати.
— Вони перейшли червону лінію, — глухо промовив він, кинувши смартфон на стіл перед Амирою.
Вона вдивилася в екран. Її обличчя миттєво перетворилося на мармурову маску люті.
— Вони вчинили самогубство, — крижаним тоном констатувала вона.
— Це пряма погроза моїй родині! — гаркнув Максим, втрачаючи контроль.
— Це їхня фатальна помилка, — жорстко поправила вона. Аміра повернула голову до секретарки: — Ясмін, негайно зв’яжись із нашими кураторами в прокуратурі. Долучіть цей факт шантажу до основного масиву справи….
