— Ви міркуєте як філософ.
— Ні. Як бухгалтерка. Просто я звикла рахувати не лише гроші. Іноді добро теж складається в підсумок.
Він подивився на неї уважніше. У його погляді з’явилася не колишня обережність, а щось схоже на повагу.
— Ви справді вважаєте, що я підійду?
— Ви варті нормальної роботи, Вікторе. А все інше оформимо.
На співбесіді він спершу тримався скуто. Відповідав коротко, по суті, надто серйозно. Керівник відділу логістики ставив запитання про маршрути, зміни, ремонт машин, роботу з водіями. Віктор говорив без красивих слів, зате точно: які дороги краще об’їжджати взимку, чому не можна ставити двох новачків в одну складну зміну, як водій починає помилятися, якщо третій день поспіль спить по чотири години. Марина сиділа поруч і бачила, як із кожною відповіддю керівник дедалі менше дивиться в резюме й дедалі більше — на самого Віктора.
Його взяли.
Коли Віктор вийшов із кабінету, він довго не міг застебнути теку. Пальці не слухалися. Марина зрозуміла, що він хвилюється, але вдає, ніби все гаразд.
— Ну що? — спитала вона.
— Сказали, оформлять, — відповів він. — Із понеділка.
— Вітаю.
За місяць Марина вже працювала в тій самій організації головною бухгалтеркою. Її підвищили несподівано швидко: попередня головна бухгалтерка вийшла на пенсію, а Марина виявилася єдиною людиною, яка могла розібратися в старих звітах без паніки й зайвих запитань. Вона знову сиділа серед тек, таблиць і цифр, але тепер інакше відчувала свою роботу. Не як клітку, з якої її одного разу викинули, а як місце, де можна наново зібрати себе.
Віктор сидів у сусідньому кабінеті й приймав замовлення, складав маршрути, допомагав водіям розбиратися з графіками. Він швидко став для них не начальником, а людиною, до якої йшли по пораду. Іноді сам виїжджав, але тільки вдень. Увечері він устигав до доньки, возив її на процедури, допомагав з уроками, розповідав смішні історії про дороги. Марина знала це з його коротких розповідей, у яких він завжди більше говорив про доньку, ніж про себе.
Щоранку вони пили каву. Це стало звичкою непомітно. Спершу Марина принесла йому чашку, бо він забув поснідати. Потім він приніс печиво в маленькому пакетику й поклав на її стіл зі словами:
