— На взутті бруд. Спідниця випрасувана недбало. Нігті надто яскраві.
Вона спробувала всміхнутися, вирішивши, що перед нею просто людина з важким почуттям гумору.
— Червоний лак начебто давно вважається класикою.
— Вульгарність від цього класикою не стає, — сухо відказав Владислав Петрович.
Микита ніяково заворушився на стільці.
— Тату, годі. Марта й так хвилюється.
— Я не хамлю, — відрізав батько. — Я називаю те, що бачу. Людині корисно знати свої слабкі місця.
За вечерею слабкі місця знаходилися без упину. Владислав Петрович повідомив, що Марта недостатньо стежить за фігурою, зачіска в неї непрактична, робота несерйозна, хода надто вільна, а звичка усміхатися, коли їй ніяково, свідчить про слабкий характер.
Тамара Андріївна не втручалася. Микита кілька разів спробував заперечити, але швидко замовк. Марта сиділа рівно, повільно перебирала виделкою салат і відчувала, як та радість, із якою вона йшла знайомитися з родиною коханого чоловіка, поступово холоне й перетворюється на важкий клубок.
Дорогою додому вона довго мовчала, добираючи слова так, щоб не образити Микиту.
— Твій батько завжди так розмовляє з людьми?
