Я про це вже подбав. По-справжньому подбав. «Не так, як ви про мене».
Далі вони ще не раз намагалися повернути все назад. І ще як намагалися.
Спочатку вони відкрито стали звинувачувати мене в тому, що я «вижив з розуму», — пустили в хід ту саму заготовку. Марина навіть заїкнулася про «лікарів». І ось тут я показав їй вивантаження з банку й спитав, чи не хоче вона, щоб цей документ замість лікарів побачили зовсім інші люди.
Вона назавжди замовкла на цю тему. Потім були сльози, прохання. «Тату, пробач, це все Марина придумала», — сказав Богдан.
«Це все Богдан, я була проти», — сказала Марина. Окремо, звісно, вони здавали одне одного з потрохами. Я слухав спокійно. Мені було майже не боляче, на той момент я вже все зрозумів про свого сина.
За пів року вони, до речі, розлучилися. Щойно з’ясувалося, що «золотий тато» більше не джерело доходу, Марина втратила до сім’ї будь-який інтерес. За що боролася? Богдан приходив до мене ще кілька разів.
Спочатку він приходив по гроші, але я відмовив. Потім, здається, все-таки по щось схоже на прощення. Але я так і не почув від нього простого: «Пробач, я був не правий, коли вирішив, ніби ти старий і нікому не потрібний». Він казав: «Пробач, що так вийшло, пробач, що не догледів», — але за головне, за саму суть свого вчинку, так і не попросив пробачення.
Суті він, як на мене, так і не зрозумів: у мене він украв не гроші. Він украв значно більше: оголосив свого живого, працюючого, при здоровому глузді батька відпрацьованим матеріалом. А я? Я ожив…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
