Він розвернувся й пішов до сусіднього кабінету, щільно зачинивши за собою двері.
Оксана підійшла до кульмана. Металева поверхня дошки холодила руки. Вона відчинила нижню шухляду. Усередині лежав рулон щільного, білосніжного паперу. Вона відрізала канцелярським ножем три аркуші формату А1. Це був інший масштаб. Щоб показати деталізацію ключового інноваційного вузла без сорока аркушів пояснень, їй треба було збільшити креслення, поєднати ізометрію з розрізами на одному просторі, спираючись на свої попередні ескізи й цифрові моделі.
Клацнув замок пенала. Вона дістала механічний олівець. Металева гільза звично лягла між середнім і вказівним пальцями. Запахло графітом і свіжою деревиною від дерев’яних лінійок.
Вона закріпила перший аркуш малярною стрічкою по кутах. Встановила лінійку рейсшини паралельно нижньому краю. Права рука почала рух.
Годинник на стіні методично відлічував секунди. Тихо гуділа система вентиляції.
Лінія. Відступ. Осьова. Тонкий штрихпунктир розділив білий аркуш навпіл. Оксана змінила олівець із твердого на м’який, промальовуючи контури сталевих двотаврів. Графітовий пил осідав на ребрі долоні. Вона час від часу здувала його, щоб не розмазати по паперу.
О другій ночі у скронях почав пульсувати тупий біль. Світло діодних ламп різало очі, змушуючи їх сльозитися. Оксана моргала, фокусуючись на перетині ліній. Міліметр праворуч — і сталевий трос на кресленні не ввійде в паз анкера. Вона взяла циркуль. Вістря голки прокололо щільний папір із тихим хрустом. Грифель описав ідеальну дугу.
О п’ятій ранку вказівний палець на правій руці стерся об металеву насічку олівця до червоної плями. Шкіра пекла. Вона дістала з кишені джинсів жовту копірку протоколу, зім’яла її в грудку й підклала під зап’ястя, щоб рука ковзала по ватману, не залишаючи жирних слідів на білому тлі.
На другому аркуші вибудовувалися колонки розрахунків. Цифри лягали на папір строгим креслярським шрифтом. Кут нахилу сімдесят п’ять градусів. Літера до літери. Формула аеродинамічного опору. Коефіцієнт жорсткості ортотропної плити.
О сьомій тридцять ранку за вікнами почав сіріти світанок. Дощ припинився.
Оксана поклала олівець на полицю кульмана. Звук покотившогося металу розірвав тишу зали. Вона випросталася. Спина хруснула. Шию звело судомою від багатогодинного напруження. Руки до ліктів були забруднені в’їдливим сірим графітовим пилом.
На кульмані висіли три великі аркуші. Складний механізм мостового вузла був розібраний на деталі, вивірений і обґрунтований стовпчиками цифр.
Двері кабінету відчинилися. Вийшов Віктор Миколайович. Він підійшов до креслярської дошки, дістав із внутрішньої кишені пальта окуляри в тонкій золотій оправі й надягнув їх. Кілька хвилин він мовчки вивчав креслення, проводячи поглядом по кожній лінії. Потім зняв окуляри.
— Допуск на температурне розширення металу в нижньому поясі збільшено на два міліметри, — промовив він.
— Через кліматичну зону, — сухо відповіла Оксана, витираючи руки об штанини. — Узимку перепад температур дає усадку бетону на опорах. Якщо не дати зазору, болти зріже на четвертий рік експлуатації.
Старий кивнув. Він підійшов до шафи, дістав чорний пластиковий тубус і поклав його на стіл.
Оксана обережно зняла стрічку, згорнула три аркуші в тугий рулон і опустила їх у пластиковий циліндр. Кришка зачинилася з глухим ляском.
О восьмій сорок п’ять Оксана стояла перед масивними дубовими дверима конференц-зали в головному корпусі університету. Підлога тут була вкрита старим, натертим до блиску паркетом. У повітрі пахло мастикою й дорогими парфумами членів комісії.
Перед дверима стояв стіл, накритий зеленим сукном. За ним сиділа секретарка комісії — жінка з гладко зачесаним волоссям. Перед нею лежала товста папка з відомостями.
Студенти п’ятого курсу товпилися в коридорі, притискаючи до грудей пухкі сірі картонні папки із зав’язками — стандартні, затверджені ДСТУ портфоліо. Вони косилися на Оксану, на її м’яту клітчасту сорочку, чорні від графіту пальці й порожній погляд.
— Прізвище? — не підводячи очей, запитала секретарка, коли Оксана підійшла до столу.
— Мельник.
Жінка провела ручкою по списку. Зупинилася. Підвела очі. Її погляд ковзнув по постаті дівчини, затримався на пластиковому тубусі в її руках.
— Мельник Оксана? Група АРХ-51? — секретарка насупилася. — У примітці стоїть позначка деканату про блокування допуску до захисту у зв’язку з дисциплінарним стягненням.
— Наказ про виселення не скасовує права на захист за наявності оплати. Платіж підтверджено, — Оксана дістала з кишені банківську виписку з синьою печаткою й поклала її на зелене сукно.
Секретарка двома пальцями відсунула документ убік.
— Це питання бухгалтерії й деканату, а не комісії. Де ваш проєкт?
