На ньому було мішкувате пальто з грубого сукна, протерте на ліктях. Колись якісна річ, тепер перетворена на безформне лахміття. Старий сидів нерухомо, впершись руками в коліна. Від нього не тхнуло перегаром, лише сирою землею й корвалолом. Його погляд був прикутий до пари, що здіймалася від пиріжка в руках Оксани.
Він не просив. Не простягав руки. Просто дивився. У його очах не було благання, лише важка, висушлива порожнеча людини, яка давно забула смак гарячої їжі.
Оксана сіла на інший край лавки. Розірвала сірий папір. Пальці забруднилися олією. Вона розламала пиріжок навпіл. Гаряча пара вдарила в обличчя. Капустяна начинка випала на обгортку. Вона посунулася по лавці ближче. Поклала більшу половину на порожню газету, що лежала поруч зі старим.
Він повільно повернув голову. Його руки, вкриті глибокими тріщинами й старечою пігментацією, потягнулися до їжі. Він їв мовчки, ретельно пережовуючи кожен шматок. Збирав подушечками пальців крихти з газети й відправляв до рота.
Оксана подивилася на половину, що залишилася в її руках. Потім мовчки поклала її поруч із ним.
Вона встала, щоб піти до зали очікування. Вітер посилився, жбурляючи в обличчя дрібні краплі крижаного дощу.
— Ім’я? — пролунав за спиною сухий, надтріснутий голос, схожий на шелест сухого листя по асфальту.
Оксана обернулася. Старий дивився їй просто в очі.
— Оксана, — відповіла вона.
Вона поправила сіру картонну папку з кресленнями, яку носила із собою навіть у поїздках, і пішла геть мокрою платформою. Більше вона його не бачила.
До сьогоднішнього дня.
Оксана увійшла до кімнати 412. Усередині було тихо. Дві сусідки сиділи на своїх ліжках, удаючи, що захоплено читають конспекти. Ніхто не підвів очей.
Оксана витягла з-під ліжка клітчасту човникову сумку. Потягнула за металевий бігунок. Блискавка розійшлася із сухим тріском. Вона почала складати речі. Светр. Дві футболки. Стос книжок. Кожен рух був механічний, скупий. На дно сумки лягла сіра картонна папка із зав’язками. Потім — тонка байкова ковдра.
За вікном пролунав низький, важкий гул.
Це не був звук сміттєвоза чи старої газелі з продуктами для їдальні. Це був рівний, потужний рокіт об’ємного двигуна. Звук наростав, заповнюючи простір тісного двору гуртожитку. Потім почувся гучний хрускіт — широкі шини з силою втиснули дрібний гравій у розбитий асфальт просто під вікнами. Двигун заглух.
У коридорі почувся шум… Хтось грюкнув дверима. Сусідка Оксани, не витримавши цікавості, підійшла до вікна й відсунула фіранку. Її спина напружилася.
— Там це…
