Із дитячої долинув веселий тупіт. Оксана поспіхом витерла мокре обличчя краєм халата, шморгнула носом і спробувала всміхнутися. За мить на кухню вбігла Софія в улюбленій піжамі з міньйонами. Дівчинка дбайливо тримала обома руками аркуш паперу.
— Матусю, з днем народження! — радісно вигукнула вона й з розбігу обійняла Оксану. — Дивися, я сама тебе намалювала!
Оксана присіла перед донькою й узяла кривуватий, але безмежно дорогий їй малюнок. На ньому усміхалася жінка в пишній смарагдовій сукні.
— Дякую, моя хороша, — промовила вона, і голос усе ж здригнувся. — Це найкращий подарунок у світі.
Софія задоволено всміхнулася й повернулася до холодильника.
— Мамо, давай снідати! Я хочу полуничний йогурт. А святковий торт у тебе буде?
Вона простягнула руку до дверцят, але її пальці наткнулися на холодний метал. Сірий замок безглуздо хитнувся від дотику. Софія втупилася в нього, а потім обернулася до матері, широко розплющивши очі.
— Мамо, це що? Нам тепер не можна їсти?
Оксану захлеснула глуха лють. Вони з Богданом могли скільки завгодно з’ясовувати стосунки між собою, але втягувати в конфлікт дитину він не мав права. Заради власного самолюбства залишити доньку без сніданку — це вже переходило всі межі.
— Мамо, а де тато? — тихо запитала Софія, стуливши губи. — Ми тепер будемо голодувати?
— Звісно, ні, Сонечко, — Оксана обійняла доньку за плечі. — Тато просто невдало пожартував. Матуся обов’язково щось вигадає. А ти поки йди до себе й увімкни мультики, добре?
Дівчинка слухняно кивнула й повільно побрела до дитячої, кілька разів озирнувшись на моторошний замок. Коли двері за нею зачинилися, Оксана безсило притулилася спиною до стіни. У цю мить телефон, що лежав на столі, несподівано задзвонив…👉Продовження, натисніть кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
