Мати підвелася, підійшла до вікна й довго дивилася у двір. Потім обернулася.
— Оксано, я давно підозрювала, що з Павлом щось нечисто.
Оксана підвела заплакані очі.
— Що?
— Три місяці тому я зустріла його в центрі. Поверталася з поліклініки. Він виходив зі спортивного магазину з двома великими пакетами. Побачив мене — зблід, почав мимрити, що купував щось для знайомого.
— Спортивний магазин? — Оксана не відразу зрозуміла. — Навіщо хворій людині спортивні речі?
— Отож. І виглядав він чудово. Не як людина після хіміотерапії. Обличчя свіже, крок бадьорий.
Оксана згадала той день. Павло тоді ввечері скаржився, що ледве дійшов до ванної, що весь день лежав пластом.
— Чому ти мені не сказала?
Валентина Єгорівна тяжко зітхнула.
— А що я мала сказати? Що твій чоловік, можливо, тебе обманює? Ти б мені не повірила. Вирішила б, що я його просто недолюблюю.
Оксана опустила очі. Це була правда. Тоді вона й справді не повірила б. Будь-яка думка про те, що Павло здатен на таке, здалася б їй блюзнірством.
— Потім я почала спостерігати, — вела далі мати. — Коли приходила до вас, дивилася на нього уважніше. І дивностей ставало більше.
— Яких?
— Він жодного разу при мені не пив ліків. Завжди казав, що вже прийняв або прийме пізніше. Коли ти виходила в магазин чи аптеку, він ніби оживав. А щойно ти поверталася — знову слабкий, нещасний, майже без сил.
Оксана слухала, і всередині все переверталося. Виходить, мама давно помічала те, чого вона сама не бачила.
— І головне, — Валентина Єгорівна сіла поруч і взяла доньку за руки, — я не віддала тобі всі гроші.
Оксана завмерла.
— Як це?
— Ти справді думала, що я просто візьму й віддам п’ятдесят тисяч доларів без жодної перевірки? Це величезна сума, доню.
— Мамо… що ти хочеш сказати?
— Я дала тобі тридцять тисяч. Решта двадцять лежать у банку на окремому рахунку. Я залишила їх на випадок, якщо мої підозри підтвердяться.
Оксана дивилася на матір, не в змозі вимовити ані слова.
Отже, не все втрачено. Отже, мама виявилася передбачливішою за них усіх.
— Але й це ще не все, — сказала Валентина Єгорівна й підійшла до письмового столу.
Вона відчинила шухляду й дістала товсту теку.
— Усі довідки, які Павло показував тобі, я копіювала. Пам’ятаєш, ти приносила мені їх, просила подивитися, розібратися в призначеннях? Я тоді робила копії. Записувала назви клінік, прізвища лікарів, дати процедур.
— Навіщо?
