— У відділення не можна. Спершу оформлення.
Оформлення затяглося. Вимагали додаткові документи, записали з позначкою «потрібне підтвердження реєстрації». Олександр поклав синю папку у віконце. Жінка перебрала аркуші, зітхнула, але дитину все одно прийняли.
За його спиною хтось кашляв. На пластиковому стільці дитина в зеленій шапці їла сухар.
Він забрав папку і сів на лаву в коридорі. Синя папка лежала поруч. Він відкрив її і почав розкладати папери на стоси.
Будинок. Дитина. Виплати. Борги. Марія.
Усередині знайшов квитанцію з ломбарду на телефон. Дату він обвів пальцем. За тиждень після його останнього дзвінка додому.
Потім — повідомлення про заборгованість. Потім — заяву Марії до управління соцзахисту. На ній красувався штамп: «Прийнято». Нижче олівцем: «немає повного пакета».
Наприкінці папки лежав аркуш, якого він раніше не бачив.
Договір попереднього продажу будинку.
Підпис Марії стояв унизу. Нерівний. Поруч — підпис Віктора Бондаренка як свідка.
Олександр довго дивився на дату.
Того дня Марія вже, за словами Микити, йшла «надовго».
Двері відділення відчинилися. Вийшла та сама фельдшерка. Вона тримала порожній стаканчик з-під кави.
— Ви Савельєв?
Він підвівся.
— Так.
— Хлопчик прокинувся. Кличе не вас.
Олександр прибрав договір назад у папку.
— Кого?
Фельдшерка подивилася на зачинені двері палати.
— Він каже: у підвалі мама сховала другу папку. І сказала віддати тільки вам.
Олександр кивнув.
— Я зрозумів.
Вона зачекала секунду, потім пішла коридором, лишивши по собі запах дешевої кави.
Двері у відділення зачинилися.
Олександр сів назад на лаву. Синя папка лежала поруч. Він провів по ній долонею, як по знайомому інструменту.
Друга папка.
У підвалі він бачив тільки ковдру, миску, блістер і коробку. Земля під верстаком була втрамбована. Пил лежав товстим шаром, але в одному місці він був змазаний, ніби там недавно рухали щось важке.
Він заплющив очі на секунду. У пам’яті піднявся запах вогкості. Краплі води. Скрегіт лома по замку.
У підвалі не було лопати.
Він підвівся…
