Микита знизав плечем.
Олександр знайшов у коридорі старі Маріїні капці. Вони були великі. Хлопчик сунув у них ноги і відразу став схожий на маленького діда.
У домі не було ні зв’язку, ні світла. Зв’язок з’являвся тільки біля вікна, однією смужкою. Телефон показував вісім відсотків.
Олександр набрав швидку.
Операторка довго уточнювала адресу. Провулок не знаходився в базі. Потім спитала вік дитини. Температуру. Свідомість.
— Живий, — сказав Олександр. — Приїжджайте.
Пауза.
— Бригаду передано. Очікуйте.
Він поклав телефон на стіл і відчинив шафи. Знайшов пачку галет, сіль, чай без коробки. У чайнику на дні стояла вода з іржавим колом. Він вилив її, набрав із колодязя надворі, поставив на плиту. Газ був перекритий.
Балон зовні порожній.
Олександр повернувся на кухню, налив Микиті трохи води з пляшки, знайденої в підвалі. Хлопчик пив дрібними ковтками. Після кожного дивився на двері.
— Мама де?
Микита тримав пляшку обома руками.
— Пішла. Сказала — повернуся за дві години. Сховала мене, щоб я не попався їм. Потім двері зачинилися. Потім приходив дядько Вітя. Ставив їжу. Іноді. Мало.
Олександр не спитав, чому іноді.
Він узяв зі старої батареї рушник і обмотав хлопчикові ступні. Батарея була крижана.
Швидка приїхала за сорок хвилин. На подвір’я зайшли двоє: фельдшерка з червоною сумкою і водій у шапці з відворотом.
Фельдшерка, жінка років п’ятдесяти, пройшла будинком мовчки. Побачила підвал. Побачила ковдру. Побачила хлопчика в чужих капцях.
— Документи є? — спитала вона.
Олександр поклав синю папку на стіл.
Вона дістала свідоцтво про народження. Звіряла ім’я. Записала щось у планшет.
— Мати?
— Не знаю.
— Батько?
— Я.
Вона подивилася на нього. Потім на форму без знаків, складену в нього в рюкзаку.
— Поїдете з нами.
У лікарні пахло хлоркою, вареною кашею і мокрими куртками.
Микиту поклали в приймальному покої на кушетку з потрісканим дерматином. Медсестра розрізала брудну кофту ножицями. Олександр стояв біля стіни й тримав літачок без крила.
Лікар ставив запитання швидко.
Коли їв. Що пив. Які таблетки. Чи були судоми. Чи хворів раніше.
Олександр відповідав, де міг. Де не міг — мовчав.
Лікар поставив підпис на аркуші й сказав:
— Госпіталізація. Виснаження. Переохолодження. Інфекція під питанням.
— Я з ним…
