Вона не стала читати мораль, не стала драматично розмахувати руками чи сипати докорами. Вона просто озвучила ультиматум, суворо й чітко.
— Отже так, громадянине прозрілий, — Поліна засунула конверт у задню кишеню своїх джинсів. — Правила змінюються з цієї секунди. Перше. Вся твоя зарплата переказується на рахунок, доступ до якого є тільки в мене. Жодних подаруночків із сімейного фонду без погодження.
— Друге. Важливий момент. Жодних поїздок до мами по суботах. Хочеш побачитися — їдеш сам, з порожніми руками або з пачкою печива. Якщо їй так хочеться тебе бачити, хай чай заварить.
Сергій судомно кивав, ловлячи кожне слово. Йому здавалося, що він стоїть на краю прірви, а Поліна тримає страхувальний трос.
— Третє, — продовжувала вона карбувати слова. — Твоє крісло я продала на сайті оголошень пів години тому. Гроші підуть у сімейний бюджет на новий диван. Вантажників я вже оплатила з ранкового авансу. Питання, заперечення, коментарі?
— Жодних заперечень, — видихнув він. — Крісло було потворне, правда ж?
