— тихо запитав він.
Лена замислилася. Не тому, що сумнівалася. Просто хотіла відповісти чесно.
— Я надто довго любила за нас обох. І надто довго забувала про себе.
Він хотів заперечити, сказати хоч щось, вхопитися за минуле, але слів не знаходилося.
Іноді людина розуміє, що втратила, лише в ту мить, коли повернути вже неможливо.
Артем мовчки пішов збирати речі.
За годину квартира остаточно спорожніла…
Лена зачинила за ним двері, прихилилася до стіни й уперше за багато місяців вдихнула глибоко, на повні груди.
Дім здавався незвично порожнім.
Але ця порожнеча більше не лякала.
Вона була не самотністю.
Вона була свободою.
