Share

Патрульний грубо повівся із собакою безхатченка, але невдовзі зіткнувся з несподіваними наслідками

— І псину свою забери, — гидливо додав Кирило, дивлячись на Роя. — Мабуть, тут усе засрала. Від вас самі проблеми.

Ці слова вдарили сильніше, ніж наказ. Рой був єдиним, хто не вимагав від Єгора ні минулого, ні виправдань, ні імені. Але Єгор стримався. Він надто добре розумів ціну першого різкого руху.

— Ми йдемо, — хрипко сказав він. — Не буде проблем.

Голос прозвучав низько, сипло, ніби давно не використовувався.

Кирилові цей тон не сподобався. Він чекав переляку, приниженої метушні, жалюгідних виправдань. А почув рівний спокій. І сприйняв його за зухвалість.

Він витягнув руку й штовхнув Єгора в плече. Не сильно — показово. Так штовхають не для болю, а для приниження.

Єгор хитнувся, але не втратив рівноваги. Його тіло саме прийняло удар, як приймало колись поштовхи, падіння й ривки на куди небезпечнішій землі.

Рой підвівся. Шерсть на загривку настовбурчилася, губи сіпнулися, оголюючи зуби. Пес не нападав. Він попереджав.

Кирило побачив у цьому привід.

— Ах ти тварюко…

Він зробив рух швидше, ніж устиг подумати його напарник. Черевик коротко й різко вдарив Роя в бік. Не з такою силою, щоб убити, але достатньо, щоб завдати болю й показати: тут господар становища — він.

Пес скавучав, відскочив назад і розгублено подивився на Єгора, ніби не розумів, за що.

Цей звук змінив усе.

Скавучання відбилося від бетону, прокотилося під естакадою й обірвало в Єгорі ту тонку нитку, на якій трималося його добровільне смирення. Він пережив засідки, втрати, темряву чужих підвалів, смерть людей, чиї імена не можна було вимовляти вголос. Він навчився терпіти холод, голод, презирство. Але Рой був останнім недоторканним острівцем його світу.

Не чіпай мого.

В одну мить чоловік у старому одязі зник. На його місці залишився зібраний, холодний механізм, у якому не було люті, лише точність.

Кирило ще всміхався, задоволений справленим ефектом. Він думав, що зараз обірванець або закричить, або злякається, або спробує безпорадно кинутися на нього. Він не очікував побачити перед собою очі, в яких не залишилося ні страху, ні прохання, ні розгубленості.

Лише розрахунок…

Вам також може сподобатися