Перший постріл пролунав майже одночасно з ревінням двигунів. Кравець смикнув Ларису за рукав і штовхнув за повалене дерево. Куля заверещала над головою, а за частку секунди долетів сухий ляскіт зброї.
Важкий заряд ударив у стовбур на метр вище, обсипавши сіре пальто шматками мерзлої кори. Ковальчук стріляв туди, де помітив рух, не бачачи цілі повністю. Йому потрібно було змусити втікачів залягти й виграти час для снігоходів.
Старий не залишився за укриттям. Він знав: якщо зупинитися, переслідувачі спішаться й обійдуть повалений стовбур. Кравець штовхнув Ларису вперед, змушуючи рухатися пригнувшись, майже навкарачки, крізь густий верболіз.
Гілки били по обличчю й чіплялися за пальто. Савченко чула позаду тріск кущів, важке дихання двигунів і лайку. Потім пролунав різкий металевий скрегіт, що змінився хрускотом криги.
Ковальчук спробував перетнути низину навпростець. Верхній наст витримав передню частину машини, але під гусеницею провалився. Снігохід пішов у темну торф’яну кашу майже до рами.
Провал стався різко. Кермо сіпнулося, Ковальчука кинуло вперед на вітрове скло, карабін ударив по плечу. Крижана вода піднялася довкола гусениці й одразу почала схоплюватися по краях. Щоб витягнути машину, потрібні були мотузки, люди й час, якого бригадир не мав.
Він знову вистрілив у бік рухомих гілок, але густий верболіз уже сховав утікачів. Заряд пройшов далеко осторонь. Кравець навіть не озирнувся: за звуком удару він зрозумів, що стрілець втратив пряму видимість і тепер намагається зупинити їх навмання.
Лариса чула, як напарник Ковальчука сперечається, не бажаючи заганяти другий снігохід у ту саму трясовину. Цей короткий конфлікт став їхньою перевагою. Переслідування, яке ще хвилину тому здавалося невідворотним, розпалося на потребу рятувати техніку, ставати на лижі й шукати безпечний прохід.
Бригадир натиснув на газ. Двигун завив на граничних обертах, гусениця викинула сніг і брудну воду, однак машина лише глибше зарилася. Другий водій устиг зупинитися на твердому місці й не повторив помилки.
Ліс наповнився лайкою. Ковальчук наказував кинути техніку, брати зброю та йти пішки, але дорогоцінні хвилини вже було втрачено. Без широких мисливських лиж людина провалювалася в пухкий сніг і не могла зрівнятися зі старим, який знав кожну тверду купину.
Кравець повів Ларису складними петлями. Він кілька разів змінював напрямок, обходив незамерзлі ділянки й використовував повалені дерева, щоб приховати продовження сліду. Савченко рухалася за ним, незважаючи на біль. Після пострілу організм знову викинув рештки адреналіну.
Вони йшли ще близько години. Ревіння застряглої техніки, крики та поодинокі постріли поступово ослабли. Потім залишився лише вітер у кронах. Переслідувачі відстали, але могли дістатися станції в обхід, тому зупинятися було не можна.
Ліс почав рідшати. Між стовбурами з’явився сірий відкритий простір, за високим білим насипом блиснули дві сталеві нитки. Поруч стояла маленька дерев’яна будівля, над дахом здіймався пічний дим, на стовпі горів жовтий сигнал.
Лариса піднялася схилом насипу й дісталася ґанку. Щойно мета стала видимою, сили зникли. Коліна затремтіли, перед очима попливли кола. Вона вхопилася за поруччя, щоб не впасти.
Кравець відчинив оббиті повстю двері. У залі очікування було порожньо й спекотно. Посередині гула чавунна піч, від неї пахло розпеченим металом та вугіллям. Старий посадив Ларису на дерев’яну лаву.
За касовим віконцем літня жінка в пуховій хустці розкладала картонні квитки.
«Коли потяг до обласного центру?» — запитав Кравець.
«Транзитний за п’ятнадцять хвилин. Стоїть дві хвилини».
Старий відрахував зім’яті гроші, узяв квиток і поклав його в кишеню Ларисиного пальта. «Далі доїдеш у теплі. А там вирішуй, кому можна довірити папери».
Савченко кивнула. Вона торкнулася внутрішньої кишені: клейончастий зошит і диктофон були на місці. Для вдячності не знаходилося слів, та Кравець їх і не чекав.
Зовні протяжно загув тепловоз. Вокзал наповнився гуркотом коліс і скреготом гальм. Потяг сповільнився, зелені вагони брязнули зчепленнями.
Провідниця в кожусі опустила сходинку. Лариса вийшла на перон, ухопилася за обмерзле поруччя й насилу втягнула себе в тамбур. За спиною залишалися старий, ліс та озброєна погоня. Вона не озирнулася, бо потяг стояв лише дві хвилини, а докази треба було забрати якнайдалі…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
