Потім усі заговорили водночас. Вітали, бажали здоров’я, раділи, сміялися, хтось крадькома витирав очі. Колеги трохи пожурили Аліну за таємницю. Найстарша з них, Ольга, зізналася:
— Ми ж чого тільки не передумали. Бачили, що ти змінилася, а зрозуміти не могли чому.
Після цього всі знову стали дякувати Раїсі Степанівні — за те, що вона з’явилася в житті Аліни, за те, що стала їй бабусею.
На той час діти вже доїдали желе й приєдналися до дорослих. Найсміливіша дівчинка, шестирічна Міла, підійшла до Раїси Степанівни й запитала:
— А ви і нашою бабусею будете?
Якою міркою вимірювати тепер життя Аліни й Раїси Степанівни? У обох за плечима було надто багато втрат, самотності й нездійсненого. Жодна з них не отримала того простого жіночого щастя, про яке заведено говорити напівголосом і з усмішкою. Можливо, для Раїси Степанівни воно давно лишилося в минулому як нездійснена можливість. Можливо, Аліна теж уже майже перестала чекати його для себе.

















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.