У 2017 році звична лінія мого життя обірвалася. Наша група супроводжувала одну операцію у важкодоступному районі. Подробиць не буде — не тому, що я хочу надати їм ваги, а тому, що зайві подробиці іноді коштують людям надто дорого. Саме там я побачив те, чого бачити не мав. Точніше, спершу помітив дрібницю: вантаж, який не збігався з накладними; розмову, обірвану при моїй появі; прізвище у списку, якого там бути не могло. Потім окремі деталі склалися в схему. Кілька офіцерів прикривали поставки, що йшли повз офіційні канали.
Серед цих людей був Вадим Руденко. Вісім років ми служили поруч. У звичайному житті я назвав би його другом, але в нашій професії слово «друг» завжди мало ще один шар — обережний, важкий, із можливістю одного дня стати небезпечним. Руденко зрозумів, що я побачив зайве, швидше, ніж я встиг вирішити, як діяти. За три місяці мені зібрали справу: рівну, чисту, з доказами, що виглядали переконливіше за правду, бо їх готували люди, які чудово знали, які саме гвинтики в системі треба підкрутити.
Заборонені речовини нібито знайшли в орендованій квартирі, де я зупинився під час короткої відпустки у великому місті. Я знав, що там нічого не було. Слідчий теж знав. Але в нього були сім’я, борг за квартиру, плани на кар’єру і звичка чути не совість, а наказ. Суд пройшов за зачиненими дверима. Сім років. Виправна установа №4, лісове селище осторонь великих доріг. Понад сотня кілометрів трасою, потім довга ґрунтівка, яку місцеві називали не дорогою, а напрямком. Довкола — сосни, подвійний периметр, колючий дріт, сигналізація і ліс до обрію.
Мене привезли туди в березні 2018 року, у п’ятницю. Сніг іще лежав пластами біля парканів, ночами мороз притискав повітря до землі так, що дихання ставало жорстким. У документах я був Павлом Гнатюком, колишнім водієм, засудженим за зберігання. Ані слова про справжню службу, ані сліду закритих відряджень. Частина паперів зникла, частину переписали. Офіційно я кілька років служив у звичайній частині в далекому гарнізоні, після чого мій зв’язок з армією закінчився. На останній зустрічі перед етапом слідчий сказав, що це зроблено заради моєї безпеки. Я промовчав. Ми обидва розуміли: безпека була не моя. Так спокійніше спали ті, хто відправив мене сюди…
