Розмову перервав обережний стукіт. Медсестра сказала, що Ольгу затримала адміністративна нарада: представники міської лікарні наполягали на зустрічі з керівництвом і юристами. Потім вона додала, що в залі очікування перебуває працівник поліції, який розшукує Романа через порушення умов звільнення.
Роман сприйняв новину без подиву. Він чекав наслідків іще від кладовища й уже попрямував до дверей, коли Скай підвів голову. Уся увага собаки миттєво перемкнулася на Софію. Вівчарка підійшла до ліжка й тихо заскімлила.
Андрій звелів негайно покликати лікаря. Медсестра не встигла вийти: з подушки долинув слабкий стогін. Повіки Софії здригнулися, пальці ледь помітно зрушили по простирадлу. Батько завмер, боячись, що будь-який рух зруйнує побачене.
Він нахилився й тихо запитав, чи чує його донька. Її очі трохи розплющилися. Спершу погляд лишався порожнім і розсіяним, потім повільно зупинився на обличчі Андрія. На одну коротку мить у ньому з’явилося впізнавання. Губи дівчинки ворухнулися без звуку, але з їхнього руху можна було прочитати одне слово: «Скай».
Палата швидко наповнилася людьми. Ольга прибігла з наради, перевірила реакції й попросила Софію виконати найпростіші команди: простежити очима за пальцем, кліпнути, спробувати поворухнути рукою. Коли лікарка випросталася, професійна стриманість уже не приховувала її подиву. Реакції були цілеспрямованими, дівчинка впізнавала батька й відповідала на присутність собаки.
Андрій стискав слабку долоню й запитував, чому пробудження сталося саме тепер. Ольга відповіла, що медицина не завжди здатна відразу пояснити шлях свідомості назад. Знайомий голос, запах, дотик або давно закріплений емоційний зв’язок можуть стати орієнтиром для мозку. Вона подивилася на Ская, який не відходив від ліжка.
Роман усе ж вийшов у коридор. На нього чекав молодий поліцейський із повідомленням від Максима: суддя Юлія Полещук вивчила відеозаписи, показання лікарки й обставини порятунку дитини. Ордер тимчасово призупинили до перегляду. Передаючи слова начальника, працівник ніяково всміхнувся: правовий механізм рухається повільно, але інколи все-таки в потрібний бік.
Коли Роман повернувся, повітря палати змінилося. Юридичні погрози, лікарняні суперечки й присутність преси відступили на задній план. Андрій говорив із донькою, водночас плачучи й усміхаючись. Він розповідав, що Скай не повірив у її відхід, продовжував шукати життя й жодного разу не відступив.
Софія повільно перевела очі на вівчарку. Її губи знову ледь помітно ворухнулися. Голос був майже нечутний, але батько зрозумів два слова: «Хороший хлопчик». Скай поклав морду біля її руки й заплющив очі, ніби лише тепер дозволив собі відпочити…
