Наступні два тижні Віра жила подвійним життям, і гірка іронія цього не вислизала від неї. Перед Кирилом вона залишалася колишньою: тихою, розгубленою, слухняною, зануреною в горе. Коли він приїздив, вона готувала йому обід, питала про роботу, підписувала папери, які він приносив, і не ставила зайвих запитань.
Кирило розслабився. Мати поводилася як завжди.
А тим часом Ларін діяв. Заяву було подано за кілька днів. Слідчим передали листування, банківські документи, страховий поліс, дані про лікаря й номер автомобіля. Почалася перевірка, потім справу взяли в роботу. Паралельно юрист домігся замороження рахунків, пов’язаних із переказами. Під арешт потрапили й рахунки Кирила.
Ларін телефонував Вірі щовечора — коротко, по суті. Вона записувала все в той самий блокнот, де першим пунктом стояло слово «адвокат».
Номер позашляховика вивів на Ніну, жінку з машини. Адреса — передмістя, за кілька годин їзди від дому Віри.
— Андрій там живе, — сказав Ларін. — Під своїм ім’ям. Просто змінив адресу. Схоже, він був упевнений, що мертву людину ніхто не стане шукати.
На дванадцятий день Ларін зателефонував уранці.
— Сьогодні його затримують.
Віра стояла біля кухонного вікна й дивилася на сад. Дерева після холодів виглядали голими, лавка потемніла від дощів.
— Добре, — сказала вона.
Андрія затримали в будинку Ніни. Він відчинив двері в домашніх штанях і футболці, з чашкою кави в руці. Спершу намагався переконати, що сталася помилка, що його з кимось переплутали. Потім йому показали роздруківки листування з Кирилом. Після цього він замовк.
Ніна, за словами слідчих, плакала у дверях дитячої кімнати. Діти були вдома: Артем малював за столом, Міра спала.
Кирила викликали на допит наступного дня. Він приїхав, упевнений, що йдеться про спадкові формальності. Коли перед ним поклали листування з батьком, він зблід і попросив води.
Спершу заперечував усе. Потім казав, що батько тиснув на нього, що він боявся, що не хотів брати участі. Але повідомлення говорили інше. У них не було страху, сумнівів чи спротиву. Він обговорював схему спокійно, діловито, як звичайну угоду.
«Коли отримаю свою частку?» — ці слова не можна було пояснити тиском.
Наприкінці допиту Кирило, злякавшись наслідків, почав давати свідчення проти батька. Розповів, як Андрій готував план, як знайшов лікаря, який погодився за гроші підписати потрібний висновок, як виготовили підроблений звіт, як пояснили матері закриту труну. Розповів про Ніну, дітей, рахунки й обіцяну частку.
Лікаря знайшли за тиждень. Він зізнався, що підписав фіктивний висновок за велику суму. Говорив про борги, про сімейні труднощі, про те, що не думав, ніби комусь зашкодить. Його слова записали й долучили до справи…
