— спитав він неголосно. Я відповів йому далеко не відразу.
Спершу я подивився на його важку руку з розбитими кісточками. Потім перевів погляд просто в його нахабні очі. — Спочатку попрошу вас вийти за наші ворота.
Хлопець у шкірянці зневажливо фиркнув. Громило при цих словах навіть усміхнувся. Тільки Лисий лишився абсолютно серйозним.
Він уже зрозумів те, чого двоє інших ще не встигли усвідомити. Я не намагаюся здаватися небезпечним хлопцем. Я просто їх зовсім не боюся.
— А якщо не вийдемо? — спитав він. — Тоді будете розмовляти вже зі мною, — сказав я спокійно. — І повірте, це буде зовсім інша розмова.
У дворі повисла дзвінка тиша. За парканом хтось із сусідів швидко зачинив вікно. Батько в мене за спиною ледь чутно втягнув повітря.
Лисий повільно прибрав папір, не зводячи з мене чіпких очей. Наче вперше за весь час він прикидав не можливий зиск. Він оцінював, у скільки їм може обійтися помилка, якщо вони зроблять крок.
По його обличчю було видно, що він уже не тиснув, а рахував ризики. Доти все йшло за звичним для них сценарієм. Боржник загнаний, папери на руках, у дворі нікого зайвого.
Ще кілька хвилин, і батько або сам поставив би підпис, або його дотиснули б. Але тепер розклад змінився, і це відчували всі. — Гаразд, — сказав Лисий нарешті, ховаючи аркуш до кишені.
— Давай без зайвого шуму, адже твій батько доросла людина. Він сам позичив, сам підписав, сам прострочив. Ми не злодії й не грабіжники, ми приїхали закрити питання.
Він говорив рівно, майже спокійно. І саме в цьому спокої було більше загрози, ніж у крику. Такі, як він, люблять ховати ніж за ввічливим тоном.
Шкірянка, навпаки, вже починав відверто заводитися. Йому не подобалося, що розмова вислизає з їхніх рук. Він звик до простіших речей: налякати, принизити, штовхнути, забрати.
А тут йому довелося стояти й слухати. Батько за моєю спиною нерівно перевів подих. Я не обернувся, але чув його надто добре.
Він мовчав не тому, що не мав що сказати. Просто будь-яке слово зараз ударило б або по ньому, або по мені. І він це чудово розумів.
— Я сказав один раз, — промовив я. — Сьогодні він нічого не підпише. Шкірянка відразу подався вперед, готовий до конфлікту.
— А хто ти такий, щоб вирішувати?
