— Твій батько підписав папери, і строк повернення вийшов. Усе інше — просто неприємна, але тимчасова затримка. Такі люди не вмовляють, вони привчають до думки про безвихідь.
Я зробив крок уперед, скорочуючи відстань між нами. — Тоді слухай мене дуже уважно, — сказав я. — У двір ви більше ніколи не зайдете.
— Тут усе закінчилося ще вчора ввечері. Коли твої люди почали штовхати батька в його власному дворі. На цих словах батько шумно видихнув у мене за спиною.
Ніхто з нас раніше не наважувався сказати таке вголос. У сусідів праворуч коротко стукнула дерев’яна рама. Вулиця слухала нас так само уважно, як і бандити.
Старший мовчав, більше не дивлячись мені в обличчя. Він оцінював відстань, швидкість і поведінку своїх людей. — Ти ще надто молодий і не розумієш наслідків, — сказав він.
Я відповів йому відразу й без найменших вагань. — А ти надто звик, що після цих слів люди відступають. Шкірянка рвонувся першим, ніби тільки цього наказу й чекав.
Він смикнув хвіртку різко й зло, так що стулка вдарилася об стовп. Майже одночасно Громило рушив слідом за ним. Молодий змістився праворуч, намагаючись узяти мене збоку.
Лисий лишався біля входу, щоб підстрахувати інших. Старший при цьому просто відійшов убік від проходу. Ні крику, ні команди, а лише ледь помітний дозволяючий жест.
Батько на ґанку сіпнувся, бажаючи вийти вперед. — У дім, зараз же, — кинув я через плече жорстким наказом. У моєму голосі не було місця ні проханню, ні поясненням.
Його долоня вчепилася в одвірок, і він відступив назад. Тієї ж секунди хвіртка розчинилася ще ширше. Чужі люди ввійшли у двір з абсолютною впевненістю в перемозі.
Але звичного сценарію розправи вже не було. Тепер між ними й ґанком мого дому стояв я. Поки Громило робив перший крок, я бачив помилку ватажка.
Він помилився в тому, кого сьогодні намагався зламати. Громило зайшов у двір першим, важко й широко. Хвіртка ще рипіла, а він уже йшов просто на мене.
За його спиною майнув молодий, намагаючись узяти правіше. А Шкірянка ліз навпростець, бажаючи дістатися до мене першим. Лисий контролював вулицю, а старший спостерігав ззовні.
Я не рвонув назустріч, а трохи змістився вбік. Дав Громилу зайти глибше в незручний простір двору. Їхня чисельна перевага працювала тут гірше, ніж на вулиці.
Громило зрозумів свою помилку надто пізно. Я збив його зап’ясток униз і коротко вдарив плечем. Він охнув від несподіванки, але втримався на ногах.
Молодий праворуч одразу метнувся, сподіваючись спіймати на розвороті. Його кулак ковзнув по моїй лівій вилиці. Шкіру обпекло, а в роті з’явився залізний присмак крові.
Це допомогло мені прибрати з голови все зайве. Я врізався йому плечем просто в грудну клітку. Він відлетів назад і боком налетів на старий стіл.
Шкірянка вже був зовсім поруч зі мною. Він замахнувся надто розмашисто для тісного двору. Я прикрився передпліччям, і удар лише зачепив мій лікоть…
