Він говорив без натиску, і в цьому було найнеприємніше. Ні крику, ні бравади, а лише спокійна впевненість господаря становища. Він звик, що після його слів люди ламаються й поступаються.
Я помітив, як біля сусідського паркану майнула чиясь тінь. Сусіди дивилися, чим закінчиться це нерівне протистояння. — Я теж не збираюся сперечатися, — сказав я впевнено.
— Але тут ви нічого не закінчите так, як звикли. Старший кілька секунд перетравлював мої слова. Потім перевів важкий погляд на мого батька.
— Павле, скажи синові, щоб не заважав дорослим людям. Інакше через твою слабкість йому доведеться відповідати разом із тобою. Батько за моєю спиною важко й нервово втягнув повітря.
Цей чоловік приїхав не лише по чужу землю. Він приїхав перевірити, хто з нас двох здригнеться першим. І якщо віддати йому хоч крок, він увійде просто у двір.
Його погрозливі слова повисли біля хвіртки важкою паузою. Він сказав їх неголосно, але відчувалася справжня небезпека. Це було вміння бити туди, де людині найболючіше.
Він не ламав одразу, а чекав, коли жертва здасться сама. Батько за спиною знову ледь чутно втягнув повітря. Я відразу зрозумів, що він готовий заговорити й здатися.
Він хотів знову взяти всю вину виключно на себе. Почати пояснювати, що син ні до чого, щоб урятувати мене. Саме на цю реакцію старший і розраховував від самого початку.
Йому треба було повернути звичний порядок підкорення. — Тату, мовчи, — сказав я неголосно, не зводячи очей із ватажка. На ґанку одразу стало оглушливо тихо.
Я краєм ока вловив, як батько завмер на місці. Ще одна секунда, і він би точно заговорив. Старший теж зрозумів, що його план не спрацював.
На його обличчі промайнуло ледь помітне роздратування. — Шкода, я думав, твій батько розумніший за тебе, — процідив він. — Він хоча б розуміє, коли треба вчасно зупинитися.
Я всміхнувся без краплі радості на обличчі. — Розуміє, саме тому зараз і мовчить. Шкірянка не витримав першим і ступив ближче до паркану.
— Та ти що із себе будуєш узагалі? Думаєш, якщо вчора за руку схопив, то вже всіх перелякав? Його голос прозвучав із відвертою нервовою злістю.
Я перевів на нього погляд, але відповідати не став. За мене це зробив старший одним коротким жестом руки. Шкірянка замовк одразу, ніби йому перекрили кисень.
Я знову подивився на чоловіка в дорогому пальті. — Ви ж не по гроші приїхали, — упевнено сказав я. — Вам потрібна ця ділянка, а решта — просто для вигляду.
Лисий, що стояв трохи лівіше, нервово смикнув щокою. Громило опустив плечі, готуючись до різкого руху. Молодий із другої машини уважно стежив за ватажком.
Вони всі чекали тільки його остаточного рішення. Старший поклав долоню на перекладину дерев’яної хвіртки. — Ти говориш упевнено, але це нічого не варте, — промовив він…
