— спитав я. — Не всіх, але чуток ходить досить.
— У діда Семена після такої розмови трактор пішов майже за безцінь. У Петька з сусідньої вулиці сарай потім випадково загорівся. Ніхто нічого не бачив і не довів.
— Але після цього сперечатися з ними охочих не лишилося. Ми знову зайшли в дім, ховаючись від нічної сирості. Я розкрив теку й розклав папери на столі.
Розписка, якісь додаткові угоди, грабіжницькі штрафи й відсотки. Ще аркуш із сумою, яка за кілька місяців зросла вдвічі. Я читав повільно, вишукуючи в тексті найголовніше.
І це головне було видно без жодних юридичних тонкощів. Договір склали так, щоб людина точно не вибралася з ями. Земля була для них метою від самого початку.
Батько спостерігав за мною мовчки, з глибокою втомленою тривогою. Ця тривога буває в людини, звиклої чекати лиха. — Що тепер робитимемо? — спитав він нарешті.
Я зібрав папери в стос і постукав краєм об стіл. — Тепер головне, щоб уранці ти не лишився з ними сам. Ні у двір, ні до воріт без мене не виходиш.
— Що б вони не казали, мовчиш і кличеш мене. І жодних нових підписів на документах. Батько знову повільно й покірно кивнув.
За вікном ставало дедалі темніше й прохолодніше. Десь далеко проїхала машина, потім знову стало тихо. Я прибрав папери, перевірив замок і подивився на ворота.
Уранці вони приїдуть упевнені у своїй безкарності. Нехай думають так до останньої хвилини. Іноді цього досить, щоб зло саме зайшло в пастку.
Я так і не ліг спати тієї ночі. Батько, схоже, теж не склепив очей до ранку. Хоча він намагався робити вигляд, ніби все ще можна жити по-старому.
Він прибрав зі столу теку й переклав квитанції. Навіщось протер долонею підвіконня, потім знову сів. Я виразно бачив це гнітюче занепокоєння в дрібницях.
Коли людину довго притискають, вона звикає до очікування удару. Від цього очікування вона й утомлюється найбільше на світі. Я знову вийшов на темний ґанок.
Ніч уже лягла на село щільно, по-справжньому. За воротами було темно, тільки небо трохи світлішало вдалині. Яблуня у дворі ворушилася під вітром, як жива.
Повітря стало ще сирішим і холоднішим. Десь далеко коротко загавкав чужий собака. Я повільно пройшовся нашим невеликим двором.
Я хотів на власні очі зрозуміти, що в нас є для захисту. Де батько зможе стояти, не потрапляючи під перший поштовх? Де мені краще зустріти їх від хвіртки?
Який огляд відкривається з нашого ґанку? Це були найпростіші речі, про які починаєш думати перед боєм. Завтра прийдуть люди, для яких чужий дім перестав бути межею.
Батько вийшов слідом, накинувши стару куртку поверх сорочки. Постояв мовчки поруч, подивився на ворота й тихо запропонував поїхати. — До Зіни в сусіднє місто, хоч на день.
— Дім замкнемо, всі папери сховаємо. Вони приїдуть, нікого не знайдуть, може, потім охолонуть. Він і сам, здається, не вірив у свій план.
Він просто хапався за можливість уникнути зустрічі з кредиторами. Я різко повернувся до нього. — Ні, так ми робити не будемо.
— Якщо зараз підемо, вони зрозуміють, що нас можна видавити. Сьогодні з двору, завтра із землі, потім із дому. Після цього вони вже ніколи не відчепляться…
