це він.
Сон так і не прийшов.
Уранці Лейла провела її до медичного блоку. Там усе сяяло стерильною чистотою. Найновіші апарати, дорогі препарати, обладнання, про яке в її лікарні можна було тільки мріяти.
— Тут ви готуватимете все необхідне для процедур, — пояснила Лейла. — Господар прокидається пізно. Іноді опівдні, іноді ближче до вечора. У нього безсоння. І кошмари. Він рідко спить більше двох годин поспіль. Ліки майже не діють. Ми перепробували все.
Вона замовкла, потім додала тихіше:
— Але, доктор Ірино, ви повинні розуміти: його хвороба не лише фізична.
— Психосоматика? — уточнила Ірина.
Лейла загадково усміхнулася.
— Можливо. Тільки не вимовляйте це слово при ньому. Він ненавидить, коли його вважають божевільним.
Ірина внесла дані в планшет, який їй видали.
— Добре. Буду обережна.
Перед виходом Лейла зупинилася біля дверей.
— І ще. Ніколи не називайте його на ім’я без титулу. Лише господар або шейх.
Коли Ірина вперше увійшла до його покоїв удень, сонце яскраво било у величезні вікна. Шейх сидів у кріслі біля каміна, хоча в кімнаті й так було спекотно. На ньому був білий халат. Волосся відливало бронзою, шкіра була смаглявою, а очі — кольору темного бурштину. Він підвів погляд, і Ірині здалося, ніби в кімнаті поменшало повітря.
— Ви нова? — запитав він утомленим, холодним голосом.
— Так, господарю. Доктор Ірина. Прибула за контрактом.
— Лікарі, — він усміхнувся. — Усі приходять з одними й тими самими словами: «Я вам допоможу». А потім тікають.
— Я поки що нікуди не тікаю, — спокійно відповіла вона.
Він повільно підвівся. Він виявився вищим, ніж вона очікувала, майже на голову.
— Подивимося, як довго ви витримаєте.
Його погляд ковзнув по ній не з цікавістю, а з викликом.
— Ваші документи перевірені. Випробувальний термін — тридцять днів. Якщо не втечете раніше, отримаєте постійний контракт.
— Мене влаштовує.
— Ви не боїтеся?
