— Мене важко налякати.
Але коли палац з’явився на обрії, її впевненість похитнулася. Величезна будівля ніби виросла з піску: вежі, куполи, високі стіни, золоті ворота. Вони відчинилися майже безшумно, пропускаючи машину всередину. У дворі все сяяло: мармур, фонтани, кришталь, різьблені арки. Але повітря було холодним, як у склепі.
На стінах висіли портрети одного й того самого чоловіка. Високий, смаглявий, із пронизливим поглядом. На одному полотні його було зображено в білому вбранні, на іншому — в темній мантії. Навіть намальовані очі ніби стежили за кожним рухом.
— Це він? — запитала Ірина.
— Так, — відповіла Лейла. — Шейх Карім Аль-Мансур.
— Скільки йому років?
— Близько сорока. Але хвороба зробила його старшим.
Ірина відчула холодок уздовж спини. У глибині палацу раптом пролунав глухий удар, ніби щось важке впало на підлогу. Лейла здригнулася.
— Вам час до його покоїв. Господар чекає.
Ірина глибоко вдихнула.
«Не бійся», — наказала вона собі.
Вона йшла довгим коридором, відчуваючи, як тиша густішає довкола, ніби стіни вбирали звуки. Попереду повільно розчинилися високі двері, і низький, хрипкий голос промовив:
— Сподіваюся, ти протримаєшся довше за інших.
Так Ірина вперше зустрілася поглядом із людиною, яку називали проклятим шейхом.
Уже після першої зустрічі вона зрозуміла: цей чоловік хворий не лише тілом. У ньому було щось глибше — стара рана, яку ніхто не міг ні побачити, ні загоїти. Але тоді, того вечора, Ірина ще не знала, наскільки небезпечною виявиться її робота.
Кімната, яку їй виділили, була схожа на маленький палац. Мармурова підлога, високе ліжко з балдахіном, вікна в сад, де росли апельсинові дерева. На столику стояла ваза з орхідеями, поруч лежала записка. Правила палацу. За порушення будь-якого пункту — звільнення й депортація.
Список був довгий. Не входити до покоїв шейха без дозволу. Не ставити зайвих запитань. Не дивитися йому в очі, якщо він не заговорить першим. Не обговорювати його стан ні з ким за межами медичного блоку.
Ірина тихо фиркнула. Не дивитися в очі? Що це за режим — медичний чи психіатричний? Але за цією внутрішньою насмішкою ховалася напруга.
У ній боролися страх і професійна цікавість. Кожен лікар хоча б раз мріяв розгадати хворобу, перед якою відступили інші. А якщо ця загадка ще й могла врятувати її від боргів, зберегти квартиру й допомогти доньці — як відмовитися?
Уночі вона довго не могла заснути. Ззовні шелестіли пальми, десь сюрчали цикади. І раптом у тиші вона виразно почула стогін у сусідньому крилі. Тихий, стриманий, ніби людина стискала зуби, щоб не закричати.
Вона відразу зрозуміла:
