— Ніно, нормальна курка. Яйця ми сьогодні їли.
— І ще одне. Ти ж обіцяв кинути.
Матвій похмурнів.
— Що кинути?
— Ти прекрасно зрозумів.
— Я просто вийшов ненадовго.
— Ти обіцяв кинути курити. Заради Мишка. І заради мене.
Вона знову закашлялася. Матвій розвів руками.
— Я ж поки ви спали.
— Ти обіцяв, — повторила Ніна тихіше. — А обіцянки виконують.
Вона розвернулася й пішла до хати. Марта подивилася на Матвія так уважно, що він мимоволі хмикнув.
— Ну що? Теж засуджуєш?
Собака ніби хитнула головою.
— Кину я. Кину.
Марта розвернулася й побігла за Ніною.
День минув у клопотах. Матвій і далі виносив із дому старий мотлох, натягав води з колодязя, знайшов для Марти миску, напоїв її й нагодував м’ясом, яке збиралися пустити на суп. Собака вдячно махала хвостом.
Ніна протирала полиці, вибивала пил, розкладала речі. Вона часто чхала, кашляла, але на пропозицію допомогти лише хитала головою.
— Я не скляна.
— Але тобі важко.
— Мені треба чимось зайнятися.
Так за прибиранням, дрібними турботами й спробами привести дім до ладу день добіг кінця.
Уночі Ніна вже не так боялася темряви. Дім здавався їй менше чужим. Вона майже провалилася в сон, коли знову почула шарудіння.
Те саме. Неприємне, тонке, ніби хтось шкребеться десь у стіні…
