Слово «препарати» прозвучало протверезливо. Усе раптом стало на свої місця. Наступним був Євген Аркадійович. Старий знайомий, юрист, який колись допомагав Людмилі Сергіївні зі спадковими питаннями. Він слухав мовчки, не перебиваючи, лише іноді робив позначки в блокноті. Коли вона закінчила, він відкинувся на спинку стільця.
— Це класична схема, — сказав він спокійно. — Дуже стара. Дуже брудна.
— Яка?
— Ослабити людину медикаментами. Створити враження вікових порушень. Потім — документи. Дарчі, довіреності, переоформлення. Часто через перевірених нотаріусів.
Людмила Сергіївна відчула, як по спині пройшов холод.
— А дитина? — запитала вона. — Навіщо там дитина?
Євген Аркадійович зітхнув.
— Свідок, якому ніхто не повірить. Фон. Легенда. Жінка-героїня з важкою прийомною дитиною викликає довіру. Особливо в самотніх людей похилого віку. — Він подивився на неї уважно. — Ви розумієте, що це, найімовірніше, не перший випадок?
Розуміння прийшло не одразу. Воно накривало хвилями. Людмила Сергіївна почала згадувати імена. Сусідку знизу, у якої раптом знайшлися далекі родичі. Самотнього чоловіка із сусіднього під’їзду, яким Альона колись опікувалася, а потім він раптово зник — як казали, діти забрали. Стару знайому по поліклініці, яка після інсульту підписала якісь папери, а через пів року померла в пансіонаті. Нотаріуси. Квартири. Занадто багато збігів.
— Це тягнеться роками, — сказав Євген Аркадійович. — Такі люди рідко зупиняються самі. Їх зупиняють тільки обставини.
Додому Людмила Сергіївна повернулася вже іншою. Кирило сидів за столом і малював. Він підняв голову, побачив її погляд і все зрозумів без слів.
— Я все правильно сказав? — запитав він обережно.
Вона підійшла, обняла його, притиснула до себе так міцно, як давно нікого не обіймала.
— Ти сказав усе, що міг, — відповіла вона. — Все інше — моя робота.
Пізніше, сидячи на кухні, Людмила Сергіївна розклала перед собою аркуші: аналізи, записи, дати, прізвища. Уперше за довгий час у голові було ясно. Машина під’їхала вдень, саме тоді, коли Людмила Сергіївна вже чекала. Вона почула знайомий звук мотора ще з кухні й зловила себе на думці, що всередині немає ні метушні, ні страху. Тільки зібраність. Холодна, ясна, вивірена, як перед важливою розмовою, до якої довго готувалися…
Коментування закрито.