Дату весілля ми вибрали без драматизму. Сиділи в мене, Назар гортав календар у телефоні.
— Ця субота?
— У мене конференція.
— Тоді наступна?
— У тебе здача проєкту.
— А ось ця?
Я подивилася. Початок літа. Звичайна субота, нічим не позначена.
— Давай.
Він відклав телефон і помовчав. Потім усміхнувся не широко, а так, як усміхаються, коли річ нарешті стає справжньою.
— Ми одружуємося.
— Так.
— Маленьке весілля?
— Дуже маленьке.
— Людей п’ятнадцять?
— Ідеально.
Він узяв мою руку.
— Ти не проти, якщо батьки будуть?
Я подивилася на нього.
— Назаре, вони твої батьки.
— Я хочу, щоб тобі там було спокійно.
— Мені здається, тепер буде…
