Робота в салоні зв’язку залишалася нервовою, але звичною. Мар’яна давно навчилася розрізняти настрій клієнта ще до того, як той відкривав рота. Одні приходили з вдячною усмішкою й просили допомогти «поставити цю зелену трубочку на екран». Інші ввалювалися з порога, вже готові сваритися: інтернет, бачте, гальмує, телефон «сам усе видалив», а винна чомусь вона. Мар’яна тримала обличчя, відповідала спокійно, усміхалася, коли хотілося огризнутися, і швидко вирішувала те, що можна було вирішити.
Зарплата не здавалася великою, але з преміями й дрібними підробітками вистачало. Іпотека, їжа, комунальні платежі, трохи вбік — на випадок, якщо життя знову вирішить перевірити її на міцність. На особисте життя часу майже не залишалося. Кілька побачень трапилися радше за інерцією. Один чоловік майже одразу заявив, що дружина має сидіти вдома й не сперечатися з чоловіком. Інший жив із батьками й із такою переконаністю говорив, що «поки зручно», ніби збирався залишатися там до пенсії.
Мар’яна не мріяла про казкового рятівника. Їй просто хотілося, щоб поруч був дорослий чоловік, який уміє сам ухвалювати рішення, заробляти, відповідати за свої слова й не ховатися за чужими спинами.
Богдан з’явився в її житті в березні, на дні народження спільної знайомої Наталії. Святкували в невеликому кафе в центрі: чоловік двадцять, шум, сміх, музика, тісні столи. Мар’яна прийшла після зміни, втомлена до ломоти в плечах, але Оксана вмовила її вийти з дому.
— Досить жити за маршрутом робота — іпотека — сон, — сказала вона. — Подивишся на людей, вип’єш вина, гірше не стане.
Мар’яна сіла за стіл, узяла келих і озирнулася. Компанія зібралася строката: колеги Наталії, друзі дитинства, хтось із спортзалу, чиїсь родичі. Богдан сидів навпроти. Високий, міцний, із коротко стриженим волоссям і відкритою усмішкою, він був одягнений просто — джинси, картата сорочка. Пізніше з’ясувалося, що він працює виконробом на будівництві. Він розповідав історії про робітників, які примудрялися переплутати майданчики, неправильно виставити опалубку або залити фундамент там, де його взагалі не планували. Люди за столом сміялися, і Мар’яна теж мимоволі усміхалася.
У ньому не було ні награної важливості, ні дешевого вихваляння. Він говорив легко, слухав уважно, не перебивав. Після свята вони обмінялися номерами. Наступного дня Богдан написав і запропонував сходити в кіно. Мар’яна, трохи здивувавшись власній готовності, погодилася.
Потім була ще одна зустріч, потім третя. Богдан виявився щедрим без показухи, уважним без липкості, з нормальним почуттям гумору. Він проводжав її до входу в будинок, не ліз у душу, не вимагав звітів про минуле й не намагався одразу поставити себе головним. З ним було спокійно. Здавалося, рідкісна якість для чоловіка — не створювати навколо себе зайвого шуму…
