— Ти зруйнувала своє життя, — сказав він тихо.
— Ні, — відповіла Марія. — Я намагаюся його повернути.
У холі Саїд уже всміхався. Він говорив спокійно, впевнено, майже втомлено:
— Моя дружина переживає нервовий зрив. Вона іноземка, їй важко звикнути. Моя перша дружина справді перебуває в домі, але під медичним наглядом. Це приватна сімейна ситуація.
Амаль не відводила погляду.
— Приватна ситуація не пояснює замкнених дверей із засувом ззовні.
— З міркувань безпеки.
— Тоді покажіть.
— Без дозволу мого адвоката…
Жінка-поліцейська перебила його:
— Надійшло повідомлення про загрозу життю. Ми оглянемо приміщення.
Ірина з’явилася з кухні. Вона була біла як стіна. У руках у неї тремтіла в’язка ключів.
— Я покажу, — сказала вона ледь чутно.
Саїд різко повернувся до неї.
— Ірино.
Вона здригнулася, але не відступила.
— Пробачте, пане. Я більше не можу.
Вони спустилися вниз усі разом. Марія йшла між Анною та Амаль, відчуваючи, що ноги майже не тримають. Саїд мовчав. Його мовчання було страшніше за крик.
Коли металеві двері відчинили, Лейла сиділа на матраці, обійнявши коліна. Світло з коридору вдарило їй в обличчя. Вона замружилася, потім побачила людей і повільно підвелася.
— Лейла аль-Мансурі? — спитала жінка-поліцейська.
Лейла кивнула.
— Ви перебуваєте тут добровільно?
Лейла подивилася на Саїда. Він стояв за спинами поліцейських, непорушний, як камінь.
— Ні, — сказала вона. — Я тут не добровільно.
Саїд усміхнувся.
— Вона хвора.
— У вас є медичні документи? — спитала Амаль.
— Звісно.
— А в неї є можливість вийти з кімнати без вашого дозволу?
Він не відповів.
Лейлу вивели не відразу. Спершу лікар із викликаної бригади оглянув її просто внизу, дав води, перевірив тиск. Вона ледь трималася на ногах. Ірина стояла біля стіни й плакала беззвучно.
Коли Лейлу піднімали сходами, вона зупинилася біля Марії.
— Ви зберегли? — прошепотіла вона.
Марія кивнула.
На обличчі Лейли майнуло таке полегшення, що Марія ледь не заплакала.
Карту пам’яті передали не Анні й не Амаль, а офіційно — при поліцейській і під запис. Сірого зайця розрізали маленькими ножицями в кабінеті Саїда, де ще пахло дорогим парфумом і кавою. Карта випала на стіл крихітною темною цяткою.
Саїд дивився на неї так, ніби це була не річ, а зрадник…
