Три роки тому Богдан уже стояв у схожому коридорі. Тоді за зачиненими дверима лікарі намагалися врятувати Марину й Лесю після вибуху, а він чіплявся за кожну хвилину мовчання, як за надію. Ні дружина, ні донька до нього не повернулися.
Тепер пластикові крісла, запах антисептика й м’яке світло стельових ламп змусили тіло згадати те, що розум довгі роки ховав. Богдан не міг втратити ще одну чотирирічну дитину. Не Мілу, яка побачила в ньому не небезпечну людину, а просто того, кому нічим дихати.
За кілька хвилин із дверей вийшла Оксана. Вона зробила два кроки й буквально впала на Богдана — не в пошуках утіхи, а тому що ноги перестали тримати. Він підтримав її за плечі, всадовив і залишився поруч, не пропонуючи порожніх обіцянок.
Очікування тривало менше ніж пів години, але для них обох розтяглося на цілу ніч. Оксана то закривала обличчя долонями, то вдивлялася в двері. Богдан стояв нерухомо й рахував секунди за стрілкою настінного годинника, як Міла рахувала до трьох, вводячи йому свої ліки.
Нарешті з’явився старший лікар. Утома на його обличчі не була тією важкою, остаточною втомою, яку Богдан пам’ятав із минулої трагедії. Адреналін устигли ввести майже відразу після прибуття, дихальні шляхи стабілізували, і небезпека минула.
Мілі належало провести дві доби під наглядом, але вона мала повністю відновитися. Почувши це, Оксана опустилася на стілець і заридала, вже не намагаючись стримуватися. Богдан закрив обличчя руками, і вперше за багато років поруч був хтось, хто бачив його сльози.
Коли їм дозволили зайти, Міла спала під легкою ковдрою, під’єднана до монітора. Оксана сіла біля ліжка й поклала долоню поруч із її пальцями. Богдан зупинився біля дверей, не наважуючись підійти, аж поки дівчинка не розплющила очі й сама не простягнула до нього руку.
Він підійшов, обережно взяв її долоню й пообіцяв, що більше ні в жодному домі, машині чи сумці не буде порожньої коробки. Міла була надто втомлена, щоб відповідати, але кутики губ ледь помітно здригнулися. Цього маленького руху виявилося досить, щоб напруження в його грудях уперше послабшало.
Двома поверхами вище тієї ж ночі оперували Степана. Обидві кулі завдали тяжких ушкоджень, однак лікарі зуміли зупинити кровотечу. Попереду на нього чекали тижні інтенсивної терапії, але до ранку стало ясно: він теж залишиться живий.
Романа розмістили в палаті під охороною. Кирило особисто перевірив пости, усунув зі служби всіх, чий зв’язок із зрадником міг викликати сумнів, і передав слідству аудіозапис зі складу, фінансові документи, журнал вимкнення камери й зізнання Степана. Цього разу ланцюг доказів вів не до Оксани, а до справжнього організатора.
Богдан підписав розпорядження про повне зняття з Оксани всіх обвинувачень і припинення будь-яких обмежень. Але папір не міг стерти наручники, дитячий крик і дні ув’язнення. Він розумів, що виправдання стане лише першим кроком, а заслужити прощення — якщо воно взагалі можливе, — доведеться вчинками, які ще тільки належало зробити…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
