Життя без прикрасПохід тоді відбувся. Олег, Федір, Альонка й Катя дійшли до тих самих каменів. Вони справді існували. У такій глушині інтернет ловив непогано, тож на відеозв’язку з ними був і Стас.
Він теж був повноцінним учасником походу, хай і через екран мобільного Федора. Катя раділа тому, що це виявилося можливим. Вони мали бути разом, уп’ятьох, інакше зовсім не те. І вони загадали бажання. Одне-єдине, на всіх. Щоб Катина хвороба відступила.
У ту мить Катя вірила, вірила в те, що все вийде. Ні тіні сумніву не було. Але на зворотному шляху все, що відбувалося, раптом почало здаватися їй дитячими фантазіями.
П’ятеро дорослих людей, а в таке вірять. Але в будь-якому разі це було приємно: знову зустрітися, знову відчути себе єдиним цілим, знову опинитися в красивому лісі, ніби й не було цих років. Ніби вони зовсім недавно закінчили школу і завжди залишалися близькими друзями.
Але хвороба справді відступила. Чи то лікування нарешті спрацювало, чи то все ж диво. Так чи інакше, хвороба поступово зійшла нанівець.
Аналізи прийшли в норму, і самопочуття Каті теж. Для лікарів це не було таким уже дивом, бо, хоч і рідко, але таке з пацієнтами траплялося. А от для Каті, а ще для Федора й решти, одужання Катерини виявилося саме дивом.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.