План тут же був схвалений усіма присутніми.
Зізнання й розставання
Зворотний шлях виявився, на диво, швидким і легким. Навіть через річку перебралися без пригод. Якимось дивовижним чином потік за ніч обмілів. У найглибшому місці ноги діставали дна. Тож цього разу Олега нікуди не понесло. Їхня дорога назад стала приємною прогулянкою з кількома привалами на тлі неймовірних красот природи. А потім друзі, як і планували, заночували біля машини, поставивши намети на галявині перед лісом. А наступного дня без особливих пригод дісталися додому.
Приблизно за два дні після повернення Каті зателефонував Федір і запропонував прогулятися містом. Просто так, удвох. Це було дивно. Удвох вони ніколи не залишалися. Завжди з ними були решта, а тут… Звісно, Катя відразу відчула, що щось тут не так. Серце забилося в передчутті чогось нового й запаморочливо прекрасного.
Вони зустрілися в центрі й вирішили пройтися набережною. Спочатку балакали про все підряд, як завжди. Але Катя ж бачила: Федір хоче їй щось сказати. Тільки от ніби не наважується. А потім він сказав. І від почутого в дівчини голова пішла обертом.
— Ти мені подобаєшся. Давно. З першого погляду, мені здається, я в тебе закохався, — промовив Федір, дивлячись Каті в очі. — З кожним роком, пізнаючи тебе ближче, я все виразніше розумів, що мої почуття дуже серйозні. Але ти… ти така відсторонена була. Уся в навчанні, уся у своїх справах, навіть не дивилася на мене. Я почувався порожнім місцем.
Катя вражено дивилася на Федора. Йому справді так здавалося? Якщо так, то лише тому, що вона, Катя, у страшенному збентеженні ховала від нього очі, щоб він ні про що не здогадався.
— Потім ми стали друзями, і все, френдзона, — вів далі Федір. — Виходу з неї зазвичай немає. Ти була так близько завжди. А я не міг показати тобі своїх почуттів. Це б тільки все зіпсувало. Але… собі я вже не брехав. Визнав, що кохаю тебе. І навряд чи зможу покохати когось іншого. Я ж намагався, і не раз. А коли там, у лісі, за тобою погнався ведмідь, і ти дивом вижила, я раптом усвідомив виразно: більше так не можна. Треба розповісти тобі про все. Невідомо, з ким і коли що може статися. А ти маєш знати.
Катя з усмішкою дивилася на Федора. Ось як, значить. Значить, і без жодних каменів її заповітне бажання здійснилося. Це все скидалося на сон. Красивий і дуже приємний. Вона теж розповіла Федорові про все, що відчувала всі ці роки. Ну і… відтоді вони стали парою. І більше не розлучалися.
Альонка… Їхня дружба не витримала такого випробування. Спочатку обидві намагалися зберігати видимість дружніх стосунків. І, здається, кожна потай сподівалася, що все ще можна повернути. Тільки от не склалося. Альонка не могла бачити людину, яку кохала всім серцем, поруч із подругою. Стосунки дівчат ставали дедалі напруженішими. Це відчували всі.
Та й інші… Якось змінилося все після того походу. Не відразу, не раптом. Але шляхи давніх приятелів почали потроху розходитися. І Катя чомусь була цьому майже навіть рада. Головне, що Федір і вона разом. Решта вже не так важливо.
Одного разу, наприкінці першого університетського року, вони зібралися всі разом у тому самому кафе, де святкували вступ до вишів. Було не так весело, як тоді. Час від часу в повітрі зависала вимушена мовчанка, чого в їхній компанії раніше не траплялося. Альонка того вечора зізналася Федорові в почуттях. Вони опинилися вдвох на балконі. Альонка вибрала момент і все йому розповіла. Вона говорила багато й переконливо. Катя спостерігала за ними із зали кафе. Катя чудово розуміла, що відбувається, хоча нічого не чула й чути не могла. Федір виглядав збитим з пантелику, Альонка — розпачливою, але впевненою й рішучою…
