Зашифроване повідомлення було успішно надіслане до штабу. Тепер утомленій втікачці залишалося лише набратися терпіння й чекати відповідних інструкцій. Наталія чудово розуміла, що цей бюрократичний процес неодмінно займе певний час.
Полковникові Соколову належало ретельно перевірити отриману інформацію й тверезо оцінити політичну ситуацію. Йому треба було знайти максимально безпечний спосіб її таємного визволення. Тим часом вона уважно стежила за місцевими новинами через екран дешевого телефона.
Усе побачене в мережі змусило її кам’яне серце стиснутися від справедливого гніву й гіркоти. Місцеві продажні ЗМІ вже щосили сурмили про особливо небезпечну злочинницю. За їхньою версією, вона жорстоко напала на співробітників поліції й зухвало втекла з-під варти.
Її чітка фотографія, очевидно взята з офіційної військової особової справи, тепер миготіла всюди. Це зображення якимось немислимим чином опинилося в прямому розпорядженні місцевих журналістів. Воно публікувалося на всіх головних новинних сайтах цього корумпованого регіону.
Козлов і його спільники боягузливо подали історію саме так, як їм було вигідно. За їхньою брехливою версією, вона була неадекватною порушницею, яка навідріз відмовилася підкоритися законним вимогам. Вони стверджували, що вона першою напала на офіцерів під час затримання й утекла, застосувавши крайнє насильство.
У новинах не було сказано жодного слова про те, що вони самі збиралися з нею зробити. Там не було ні слова про брудні сексуальні домагання, вимагання й прямі погрози. Вона поставала абсолютною лиходійкою, а вони виглядали невинними героями, які серйозно постраждали під час виконання службового обов’язку.
Третій і четвертий дні минули в болісному й напруженому очікуванні. Наталія покидала своє сховище виключно вночі, щоб поповнити запаси прісної води й розвідати околиці. Вона особисто бачила патрульні машини, які дуже повільно курсували темними вулицями.
На кожному стовпі були розклеєні свіжі паперові орієнтування з її обличчям. Винагорода за достовірну інформацію про її місцеперебування становила дуже значну суму. Цих грошей було більш ніж достатньо, щоб легко спокусити більшість мешканців цього небагатого провінційного міста.
Втікачка чітко усвідомлювала, що кожна зайва година на волі критично збільшує ризик бути виявленою. Але вона просто не могла піти, не дочекавшись офіційної відповіді від свого вищого командування. Секретні документи в її дорожній сумці мали надто велике державне значення.
Вона не мала права ризикувати ними, намагаючись самотужки перетнути охоронюваний кордон області. Для безпечного відходу їй гостро потрібні були допомога, надійні ресурси й детальний план. Нарешті довгоочікувана відповідь надійшла наприкінці четвертого дня перебування в сховку.
Це було дуже коротке зашифроване повідомлення з новими інструкціями від начальства. Соколов уже активно працював над її визволенням, але процес сильно ускладнювався на місцевому рівні. Корумпована влада категорично відмовлялася офіційно визнавати її особливий військовий статус.
Козлов, очевидно, задіяв усі свої тіньові зв’язки в керівництві регіону. Він домігся того, щоб цю резонансну справу розглядали виключно як звичайний кримінальний злочин. Таким чином, він навмисно виключив будь-яке залучення незалежної військової прокуратури.
Їй наполегливо рекомендували й далі переховуватися й чекати подальших вказівок згори. Але час невблаганно працював проти неї, і на п’ятий день її військове везіння нарешті вичерпалося. Ця трагічна подія сталася на невеликій залізничній станції, куди вона дісталася рано-вранці.
Офіцерка слушно вирішила, що залишатися в Транзитному місті стає вже надто небезпечно для місії. Вона планувала сісти на найближчий поїзд до Центрального мегаполіса. Звідти, на столичному напрямку, їй було б значно легше надійно загубитися в натовпі.
Сама станція була зовсім невеликою, складалася лише з двох платформ і обшарпаної будівлі вокзалу. Але саме ця провінційна непримітність робила її неймовірно небезпечною пасткою. Тут абсолютно кожне незнайоме обличчя миттєво впадало в око місцевим обивателям.
Наталія спокійно стояла в черзі до квиткової каси, коли раптом відчула недобре. Вона помітила, як молода жінка з дитиною на руках пильно втупилася в неї. На обличчі незнайомки застиг дивний вираз — моторошна суміш раптового впізнавання й тваринного страху.
Їхні погляди перетнулися лише на одну коротку мить, але Наталія відразу зрозуміла, що її впізнали. Вона негайно покинула чергу й швидким кроком попрямувала до виходу. Розвідниця щосили намагалася не привертати до себе додаткової уваги оточення.
Але було вже надто пізно щось вдіяти. Місцеві поліцейські машини з виттям сирен з’явилися на площі ніби нізвідки. Вони миттєво й жорстко заблокували абсолютно всі виходи з території маленької станції.
Озброєних силовиків було дуже багато, надто багато для простої рутинної перевірки документів. Очевидно, пильна громадянка встигла зателефонувати диспетчерові й повідомити про вкрай підозрілу жінку. Та, що дзвонила, чітко вказала, що незнайомка дуже схожа на розшукувану небезпечну злочинницю з новин.
Наталія професійно оцінила критичну ситуацію буквально за частку секунди. Проти неї виступило щонайменше десять екіпірованих офіцерів, їхні позиції були грамотно прикриті. Усі поліцейські були озброєні, а безпечних шляхів до відступу просто не лишилося.
Теоретично вона могла б спробувати з боєм прорватися крізь це оточення. У неї за поясом усе ще лежав заряджений табельний пістолет, відібраний у Медведєва. Але це неминуче означало б криваву перестрілку в людному громадському місці.
Такий бій неодмінно призвів би до випадкових жертв серед абсолютно невинних людей. Як кадрова офіцерка, вона ніяк не могла допустити такого розвитку подій. Вона була захисницею своєї країни, а не збожеволілою терористкою.
Її суворі внутрішні принципи категорично не дозволяли наражати на смертельну небезпеку мирних громадян. Тому, коли перший спецпризначенець навів на неї дуло автомата й наказав лягти на землю, вона підкорилася. Втікачка повільно опустилася на коліна й слухняно поклала порожні руки за голову.
Вона без жодного опору дозволила співробітникам надіти на свої зап’ястки холодні кайданки. Знову, вже вдруге за цей проклятий тиждень, її принизливий арешт транслювали по місцевому телебаченню. Хтось із цікавих зівак устиг зняти весь цей процес на камеру смартфона.
Цей аматорський відеозапис затримання миттєво розлетівся по всіх популярних соціальних мережах. Продажні журналісти голосно називали її божевільною військовою злочинницею, небезпечною для суспільства. Диванні коментатори в інтернеті активно змагалися в найдивовижніших припущеннях щодо її справжніх мотивів…
