Поліцейський навмисно затримався біля важких ґрат, нахабно розглядаючи її з відвертим виразом голодного звіра. «Відпочивай поки що, а вранці ми обов’язково продовжимо наше близьке знайомство», — кинув він зі зловтішною посмішкою. «Повір моєму слову, тобі це дуже сподобається».
Садист щосили грюкнув ґратчастими дверима, і в підвалі пролунав гучний металевий брязкіт. Незабаром його важкі кроки гулко розчинилися в порожньому й похмурому коридорі відділку. Наталія нарешті залишилася зовсім сама в гнітючому напівмороку одиночної камери.
Полонянка безсило опустилася на вузьке залізне ліжко з дуже тонким і жорстким матрацом. Він був наскрізь просякнутий різкими запахами поту й непідробного страху незліченної кількості людей, які сиділи тут до неї. Кілька хвилин вона просто сиділа абсолютно нерухомо, дозволяючи побитому тілу трохи розслабитися, а збитому диханню — вирівнятися.
Вона чудово знала, що десь у будівлі напевно є приховані камери спостереження, тому просто лягла й удавала, що спить. Попри зовнішній спокій, її тренований розум працював із воістину гарячковою інтенсивністю. Жінка скрупульозно аналізувала все побачене за вечір: розташування приміщень, приблизну чисельність персоналу й потенційні шляхи відходу.
Розвідниця досконало пригадувала кожен поворот брудного коридору, кожні помічені двері й конструкцію сходів. У її голові поступово складалася чітка карта всієї будівлі, цілком достатня для реалізації задуманого плану. Час нестерпно повільно тягнувся в цьому підземному пеклі без вікон, де не лишилося жодних орієнтирів для визначення поточної години.
Ув’язнена могла лише приблизно оцінювати час доби за рідкісними звуками й кроками, що долинали згори. Невдовзі настала цілковита тиша, яка ясно свідчила про те, що віддалений відділок остаточно поринув у нічний режим. Вона чекала свого часу так само терпляче, як небезпечний хижак у засідці, дозволяючи тілу накопичувати сили для неминучого кидка.
Її розважливий розум безперервно прокручував різні сценарії нападу, тверезо оцінюючи всі ризики й мізерні можливості. Офіцерка чітко розуміла, що вікно для рішучих дій буде неймовірно вузьким і короткочасним. Найімовірніше, ідеальний шанс з’явиться тоді, коли один із мучителів прийде по неї сам, будучи цілком розслабленим і впевненим у власній безпеці.
Раптовий звук кроків у темному коридорі змусив її миттєво напружитися, хоча зовні вона так само залишалася абсолютно нерухомою. Кроки невідворотно наближалися, і це була важка хода людини, яка відчуває себе повноправним господарем становища. За мить брязнув масивний замок, і важкі ґратчасті двері камери зі скрипом відчинилися.
Наталія виразно чула, як хтось увійшов до камери, видаючи пришвидшене від брудного передчуття дихання. Вона безпомилково впізнала цей специфічний запах дешевого одеколону, змішаного з в’їдливим сигаретним димом і потом. Це був Медведєв — наймолодший і, як виявилося, найнетерплячіший із кримінальної трійці.
Очевидно, юний садист вирішив не чекати офіційного ранку й не захотів ні з ким ділитися легкою здобиччю. «Гей, красуне, прокидайся!» — тихо покликав він голосом, який помітно тремтів від нездорового збудження. «Я прийшов сюди спеціально для того, щоб скрасити твою тужливу самотність», — додав візитер, прямуючи до металевого ліжка.
Чоловік упритул підійшов до лежачої полонянки й самовпевнено простягнув руку, щоб торкнутися її плеча. У цю мить Наталія почала діяти з блискавичною швидкістю, бездоганно відточеною роками суворих тренувань і реальних бойових операцій. В одну невловиму мить вона перехопила його кінцівку, віртуозно використовуючи вагу противника проти нього самого: короткий ривок, різкий поворот і гучний хрускіт суглобів.
Ошелешений Медведєв раптом виявив себе притиснутим обличчям до крижаного бетонного підлоги підвалу. Його викручена рука перебувала в жорсткому больовому захваті під таким неприродним кутом, що найменший рух загрожував негайним переломом кістки. Він інстинктивно спробував голосно закричати від шоку, але спритна жінка вже щільно сиділа в нього на спині.
Її коліно безжально вдавлювало грудну клітку поліцейського в тверду підлогу, а вільна рука намертво затиснула його розкритий рот. «Одне зайве слово, і я миттю зламаю тобі шию, ти мене добре зрозумів?» — тихо прошепотіла вона йому на вухо. Її тон при цьому був абсолютно спокійний і по-справжньому крижаний.
Переможений Медведєв лише нерозбірливо замукав у відповідь, здригаючись усім тілом під її вагою. Його очі максимально розширилися від нахлинулого первісного жаху, що паралізував волю. Він нарешті усвідомив усю глибину своєї фатальної помилки й зрозумів, із якою саме людиною вони сьогодні зв’язалися.
Офіцерка розвідки професійно обшукала скавучущого противника й швидко знайшла саме те, що їй було потрібно. Вона витягла з його кишень в’язку ключів, забрала мобільний телефон і дістала невеликий складаний ніж. Із поясної кобури вона акуратно витягла штатний службовий пістолет, переклавши зброю зручніше.
Забравши собі весь цей корисний арсенал, вона одним точним і вивіреним ударом в основу черепа відправила чоловіка в глибокий нокаут. За її розрахунками, він тепер гарантовано перебуватиме в непритомному стані щонайменше найближчі пів години. Цього часу їй було більш ніж достатньо для реалізації всього того, що вона так ретельно планувала.
Наталія безшумно підвелася з підлоги й напружено прислухалася до навколишньої обстановки. У коридорі стояла цілковита тиша, отже, ніхто не почув їхньої короткої метушні й не поспішав напарникові на допомогу. Вона подивилася на розпростерте біля ніг тіло Медведєва й не відчула абсолютно нічого, окрім холодного тактичного задоволення.
У думках вона відзначила, що одного ворога вже нейтралізовано, і тепер залишалося розібратися лише з двома іншими. Ув’язнена обережно вийшла з камери, безшумно прикривши за собою ґрати, і плавно рушила коридором до сходів. Тримаючи трофейний пістолет напоготові, вона благополучно подолала темний підйом на перший поверх без жодних пригод.
Службові коридори відділку були зовсім порожні, а абсолютна більшість кабінетів давно поринула в густу нічну темряву. Колишня полонянка рухалася будівлею, мов безтілесна тінь, зливаючись із навколишнім мороком. Її обережні кроки були абсолютно беззвучні завдяки спеціальній техніці пересування, якої її навчали суворі військові інструктори.
Дівчина минула кілька зачинених кабінетів, аж поки не вловила приглушені чоловічі голоси з-за дальніх дверей. Це була місцева кімната відпочинку для чергового персоналу, звідки долинали звуки неквапливої бесіди. Вона завмерла біля стіни, чітко впізнавши голоси Козлова й Волкова, які щось ліниво обговорювали й час від часу самовдоволено посміювалися.
Очевидно, ці двоє теж не збиралися спати цієї ночі, з нетерпінням чекаючи своєї скорої черги розважитися з беззахисною затриманою. Розвідниця миттєво оцінила поточну тактичну диспозицію: перед нею були двоє озброєних чоловіків за хисткими зачиненими дверима. На щастя, найважливіший елемент раптовості зараз був цілком на її боці.
Однак ризик прямого штурму був невиправдано високий, адже в тісному приміщенні будь-яка перестрілка могла обернутися катастрофою за частки секунди. Зваживши варіанти, вона ухвалила доволі нестандартне, але вельми ефективне рішення. Замість того щоб агресивно вдиратися всередину, вона просто постукала у дерев’яну стулку неголосно, але дуже наполегливо.
Безпечні голоси всередині миттю стихли, і невдовзі почувся невдоволений окрик Козлова, який питав, хто прийшов. Наталія навмисно проігнорувала це запитання, продовжуючи зберігати мовчання, і просто постукала у двері ще раз. Вона виразно чула, як по той бік заскрипів відсунутий стілець, а важкі кроки роздратованого начальника впритул наблизилися до виходу.
Поліцейський відчинив двері різким ривком, будучи готовим жорстко вичитати того, хто посмів його турбувати в таку годину. Однак він ніби скам’янів, раптом побачивши перед собою дуло пістолета, спрямоване йому просто в обличчя. Він безпомилково впізнав табельну зброю Медведєва за характерною подряпиною на затворі, і його очі комічно розширилися від цілковитого подиву.
Він шоковано розтулив рота, але перш ніж мерзотник устиг видати бодай єдиний звук, Наталія блискавично вдарила його важким руків’ям. Сокрушальний удар припав точно в перенісся, від чого лицьові кістки з мерзотним хрускотом зламалися, а кров бризнула на всі боки. Козлов миттю звалився на підлогу, мов підкошений, судомно затискаючи обома руками своє розбите на місиво обличчя…
