Життя без прикрасЧастина 11 з 14
Розмір
Тема
Шрифт
Віра в сторожці пригощала літнього охоронця, уважно слухала його розповіді й підливала йому ще, намагаючись виглядати спокійною. А Надія стояла біля могили й чекала, поки лопати дістануться до труни.
— Є! — тихо гукнув один із чоловіків, коли залізо вдарило по кришці.
Невдовзі труну витягли на поверхню.
— Дивно, — пробурмотів один із копачів. — Легка якась. Син у вас маленький був?
— Метр вісімдесят. Майже дев’яносто кілограмів, — ледь чутно відповіла Надія. — Відкривайте.
Чоловіки підчепили кришку. Дошки жалібно заскрипіли, цвяхи насилу піддалися. У яскравому місячному світлі всі троє зазирнули всередину й завмерли.
Труна була порожня.
— А де небіжчик? — першим отямився один із чоловіків.
— Утік, чи що? — нервово всміхнувся другий. — Ну що, мати, назад закопувати?
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.