Коли Мельник зібрався йти, Іван провів його на сходовий майданчик.
— Знаєш, Ваню, — тихо сказав Мельник, дивлячись у вікно під’їзду. — Система — це машина. Вона часто їде по людях. Але машиною керують люди. І поки є ті, хто готовий домагатися правильного вчинку… ця машина працюватиме на нас.
— Я знаю, командире, — Іван кивнув. — Дякую вам. За все.
— Живи, бійцю, — Мельник ступив у ліфт. — Просто живи. Це найкраща подяка.
Ліфт поїхав униз. Іван Кравець ще хвилину постояв на майданчику, а потім повільно, але впевнено пішов назад до квартири. Туди, де на нього чекало життя — важке, але його власне.
