У цю мить я почула дивний, сухий тріск, що долинав звідкись знизу, із самої глибини основи будівлі, і підлога під моїми ногами ледь помітно, але відчутно здригнулася. Іван миттєво кинувся до мене, намагаючись закрити мене своїм тілом, але Олександр лише голосно й тріумфально розсміявся, дивлячись на наші марні спроби врятуватися. Я подивилася вниз і побачила, як з-за рогу будівництва на величезній швидкості вилітають чорні автомобілі з увімкненими проблисковими маячками, але було вже запізно.
Оглушливий, пробираючий до кісток скрегіт металу, що рвався, і глухий тріск бетону, який ламався, раптом розірвали важке повітря, миттєво заглушивши наростаюче тривожне виття поліцейських сирен. Підлога під нашими ногами різко й абсолютно непередбачувано нахилилася під неприродним кутом, в одну мить перетворюючи надійну твердь на слизький, смертоносний схил назустріч зяючій порожнечі. Іван неймовірним, різким і воістину нелюдським зусиллям відштовхнув мене до єдиної потужної несівної стіни, яка, за його точними професійними розрахунками, мала витримати цей нищівний удар.
Тієї ж секунди величезна багатотонна плита перекриття з моторошним, паралізуючим гуркотом обвалилася саме туди, де ми з чоловіком стояли всього одну коротку мить тому. Густа хмара їдкого, задушливого цементного пилу миттєво заволокла весь довколишній простір, засліплюючи сльозаві очі й безжально обпалюючи пересохлі від тваринного жаху легені. Я судомно вчепилася побілілими, збитими до крові пальцями в грубу цегляну кладку, фізично відчуваючи, як увесь звичний світ довкола мене стрімко перетворюється на первісний хаос.
Крізь щільну сіру пелену я почула дикий, сповнений неконтрольованого розпачу крик Олександра, чий ідеально спланований кривавий задум несподівано дав фатальний і нищівний збій. Він зовсім не очікував, що дешеві будівельні матеріали, таємно закуплені за його ж хитрими корупційними схемами, не витримають навіть локального, спрямованого технічного вибуху. Його колишня самовпевненість миттєво випарувалася без сліду, поступившись місцем панічному, липкому страху перед невблаганно насуваною й цілком реальною, жорстокою смертю.
Мій законний чоловік відчайдушно й жалюгідно чіплявся за вигнуту, іржаву арматуру на самому краю обваленої тераси, безпорадно теліпаючись над моторошною, смертельною безоднею. Його доглянуте, холене обличчя, ще хвилину тому спотворене владною й зневажливою посмішкою, тепер перетворилося на огидну маску абсолютного розпачу й повної безпорадності. Іван, важко й уривчасто дихаючи, притискаючи тремтячу руку до закривавленої скроні, повільно підвівся на ватяні ноги крізь поступово осідаючий густий будівельний пил.
Знизу вже виразно долинали приглушені крики бійців поліцейського спецпризначення й різкий брязкіт важких автомобільних дверцят, що відчинялися, але для нас час ніби назавжди завмер. Мій коханий, долаючи сильний фізичний біль і запаморочення, гранично обережно ступив до краю провалля, дивлячись згори вниз на людину, яка безжально знищила моє життя. У його глибоких, неймовірно втомлених очах не було ані краплі тієї витонченої жорстокості, якою так щедро й надміру був наділений Олександр, що висів над прірвою.
Його хрипкий, зірваний голос із жалюгідним благанням про порятунок гулким відлунням відбивався від уцілілих бетонних стін, оголюючи всю його нікчемну, боягузливу й прогнилу наскрізь сутність. Олександр відчайдушно й панічно обіцяв будь-які мислимі гроші й золоті гори, поки його дорогі, ексклюзивні шкіряні черевики безпорадно ковзали по осипаному краю уламаної бетонної плити. Іван цілковито мовчки, без найменшого вагання простягнув йому свою міцну, мозолясту руку, наочно демонструючи ту саму справжню шляхетність, якої жорстокий тиран завжди був цілком позбавлений.
Я в німому, паралізуючому голосові зв’язки крику простягнула тремтячі руки до Івана, подумки благаючи його не ризикувати собою заради цієї чудовиської й підлої людини. Але мій сміливий, щирий архітектор завжди чинив лише по совісті, категорично відмовляючись уподібнюватися холоднокровному вбивці навіть у найтемніші й найбезнадійніші хвилини свого життя. Він неймовірно міцно перехопив напружене зап’ястя Олександра, з останніх сил намагаючись витягнути його важке, обм’якле тіло на безпечну, неушкоджену ділянку запиленого підлоги…
