— Товаришу майоре, це Кравченко, прошу дозволу перевести Савельєва, Руденка й Мирошниченка в ізолятор 11. Є оперативна інформація. Повисла пауза.
— Яка інформація? — Підслухана розмова. — Погрози на адресу молодшого складу.
Вони готують напад на інспекторів уночі. Знову повисла пауза. — Підстава серйозна?
— Серйозна, прошу санкцію. Колесник важко зітхнув. — Гаразд, переводи.
Але зроби все без шуму. Рапорт уранці має бути на столі. — Є.
Вона поклала слухавку. Дістала бланк і швидко його заповнила. «Переведення засуджених Савельєва Г.І., Руденка В.П., Мирошниченка О.В. в ізолятор номер 11 у зв’язку із загрозою безпеці особового складу.
Підстава — оперативні дані. Підпис, печатка». О 0:15 вона вийшла в коридор.
Льоха й Діма сиділи біля поста й тихо дрімали. — Льохо, Дімо, — сказала вона тихо, — допоможіть перевести трьох із дев’ятої в одинадцяту. Льоха потер сонні очі.
— Кого перевести? — Грека з його компанією. Діма невдоволено насупився.
— Уночі? А навіщо? — Наказ майора.
Є загроза бунту. Вони мовчки перезирнулися. Льоха тільки знизав плечима.
— Гаразд, пішли. Вони відчинили камеру дев’ять. Грек уже сидів на шконці, ніби заздалегідь їх чекав.
— Що, громадянко начальнице, знову? Ольга нічого не відповіла. Вона кивнула Льосі.
— Руки за спину. Танк підвівся важко. — Це що за хрінь?
— Переведення в ізолятор, — коротко сказала вона. — Є загроза нападу. Скальпель криво всміхнувся.
— На кого? На тебе, чи що? Вона подивилася просто йому в очі.
— На особовий склад. Руки назад. Вони вийшли в коридор.
Льоха й Діма повели їх темним проходом. Ольга йшла останньою. Грек несподівано обернувся.
— Ти думаєш, це кінець? — спитав він тихо. Вона відповіла так само тихо.
— Це тільки початок. Їх завели в ізолятор номер одинадцять. У порожню, холодну камеру з однією тьмяною лампочкою.
Двері з гуркотом зачинилися. Ключ двічі повернувся в замку. Льоха втомлено витер піт із чола.
— Усе? — Усе, — сказала Ольга. — Ідіть відпочивати.
Вони мовчки пішли. Вона залишилася стояти біля дверей. Ольга прислухалася.
Усередині було абсолютно тихо. Потім пролунав знущальний голос Грека. — Надюшо, ти там?
Вона нічого не відповіла. Просто повернулася в чергову. Вона замкнула двері на замок.
Сіла за свій стіл. Дістала батьківську фінку. Ретельно перевірила лезо.
Воно було бритвено-гостре. Поклала ніж поруч із пістолетом. Витягла магазин.
Ще раз перерахувала патрони. Їх було рівно вісім. Вона вставила магазин назад.
Різко пересмикнула затвор. Потім встала з-за столу. Підійшла до старої шафи.
Дістала свою стару форму. Вона була без погонів і без жодних нашивок. Цю форму вона носила на полігоні десять років тому.
Вона швидко переодяглася. Перевірила свій вигляд у дзеркалі. Обличчя здавалося чужим, але очі були свої.
Годинник показував 3:40. Вона надягла кобуру, сунула фінку за пояс, а пістолет узяла в руку. Підійшла до електричного щитка в коридорі.
Відчинила металеві дверцята. Знайшла потрібний рубильник. Він відповідав за камеру 11 і коридор.
Рубильник стояв у положенні «увімкнено». Вона перевела його вниз. Пролунав гучний клац.
Світло в кінці коридору миттєво згасло. Камери поринули в морок. Ольга вимкнула свою рацію й поклала її на стіл.
Вийшла в темний коридор. Навколо стояла абсолютна тиша. Її кроки були гулкі, але дуже рівні.
Вона дійшла до важких дверей ізолятора 11. Вставила металевий ключ у шпарину. Повернула ключ…
