Життя без прикрасВона вигризала кожен метр своєї житлоплощі зубами. І ось тепер посеред цієї вистражданої розкоші стояла Зінаїда Степанівна в черевиках просто на світлому килимі й командувала парадом. Поруч із нею височіли три величезні сумки, туго набиті чимось безформним.
— Добрий вечір, — сухо мовила Ксенія. — Якесь свято? Чи ви вирішили зайнятися човниковим бізнесом, Зінаїдо Степанівно? Сумки вражають.
Свекруха різко обернулася. На її обличчі вмить намалювалася нудотно-липка усмішка.
— Ксюшенько, дівчинко моя! А ми тут із Павликом невеличкий сюрприз готуємо. Я ж тепер офіційно на пенсії. Шістдесят років. Вік почесний. Досить уже горбатитися на роботі. Час і для себе пожити. От і вирішила до вас зазирнути, відсвяткувати в сімейному колі. Продуктів добрих привезла. Павлик, не стій стовпом, неси пакети на кухню!
Ксенія примружилася. Лисиця не тягне в чужу нору жирного гусака просто так. Отже, пастку вже розставлено. Зазвичай Зінаїда Степанівна приходила в гості з пачкою печива по акції, у якого термін придатності спливав швидше, ніж закипала вода в чайнику. А тут — делікатеси.
Вечір поволі набирав обертів, і градус абсурду зростав із кожною хвилиною. Вони сиділи за кухонним островом. Зінаїда Степанівна викладала на дорогий камінь стільниці нарізку копченостей, сири з благородною пліснявою та банки з ікрою.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.