У який момент він перестав бути людиною? Коли вона захворіла й стала тягарем? Чи коли нова багата коханка подарувала йому цю блискучу машину? Від цих думок, від сирості, від запаху прілого листя й від страшної слабкості в Марини запаморочилася голова. Світ перед очима потемнів, і вона провалилася в рятівну порожнечу. Її змучений хворобою організм уже не міг витримати такого удару.
Скільки вона пролежала непритомна на холодній землі, Марина не знала.
— Барсе, до мене! Ти що знову в зубах притяг? Знову на болоті якусь падаль знайшов? Кинь зараз же! — долинув до неї крізь темряву грубий чоловічий голос, що звучав ніби здалеку.
Марина крізь непритомну пелену відчула, що хтось наполегливо тягне її по сирій землі. Одяг чіплявся за гілки й коріння, тіло безвольно волочилося слідом. Вона навіть не намагалася розплющити важкі повіки. Тягнуть — і нехай тягнуть. Яка тепер різниця? Болі вона майже не відчувала. У її тілі було стільки сильних знеболювальних і ліків, що здавалося, вони давно замінили кров у венах.
Їй було тільки трохи цікаво, хто такий цей Барс, який тягне її кудись лісом.
— Господи Ісусе, що ж це таке! — раптом скрикнув той самий чоловічий голос, тепер уже зовсім поруч.
Марина відчула, як сильні теплі руки обережно піднімають її із землі. За останні місяці хвороби вона так схудла, що всі, кому не лінь, переносили її з місця на місце, як легку ганчір’яну ляльку.
— Я не Господи, я Марина, — насилу вимовила вона. — Але, зізнаюся, приємно, що ви нас сплутали. Скоро, мабуть, особисто з ним побачуся й передам від вас вітання…
