— Поки не знаю. Але придумаю. Не можу я спокійно дивитися, як ця вискочка мого сина довкола пальця обводить.
Поліна стиснула кулаки.
Вискочка.
Ось ким вона була в очах свекрухи. Не дружиною сина. Не людиною, яка працює до ночі. А вискочкою, що посміла заробляти й розпоряджатися своїми грошима.
Коли Раїса пішла, Поліна забрала диктофон і перенесла запис на ноутбук. Потім прослухала його в навушниках. Голос Галини Павлівни звучав отруйно, впевнено, майже тріумфально.
Поліна створила окрему теку й зберегла файл. Назвала просто: «Доказ».
За тиждень Галина Павлівна стала несподівано люб’язною. Уранці питала, як Поліна спала, чи не допомогти їй із готуванням, чи не налити чаю. Усміхалася м’яко, говорила спокійно. Але очі залишалися тими самими — холодними й оцінювальними.
Потім надійшло запрошення на сімейний обід.
Брат Галини Павлівни, Аркадій, відзначав переїзд у нову квартиру. Покликав рідню: сестру Валентину, дружину Ірину, племінників, Галину з Денисом і, звісно, Поліну.
— Одягнися пристойно, — сказала свекруха вранці. — Там будуть усі. Не хочу, щоб подумали, ніби ми ледве зводимо кінці з кінцями.
Поліна вибрала просту темну сукню й скромні туфлі. Галина Павлівна оглянула її з голови до ніг, стиснула губи, але промовчала.
Стіл накрили щедро: салати, гарячі страви, закуски, солодке. Аркадій був веселий, розповідав історії, жартував, хвалився ремонтом. Його дружина Ірина, маленька сухорлява жінка з незадоволеним виразом обличчя, мовчки носила тарілки.
Поліна сіла ближче до краю столу й намагалася не привертати уваги. Їла потроху, відповідала коротко, але все одно відчувала погляди. Надто часті. Надто уважні.
У якийсь момент Галина Павлівна підняла келих.
— Хочу сказати за сім’ю, — оголосила вона. — За те, щоб ми трималися разом. І щоб кожен пам’ятав: сім’я — справа свята. Тут не можна хитрувати, не можна обманювати, не можна жити з таємницями. Тут треба бути чесним до кінця.
Вона подивилася просто на Поліну.
І всі теж подивилися.
Поліна підняла келих разом з іншими, зробила маленький ковток. Напій здався гірким.
— Правильно Галя каже, — підтримала Валентина. — Чесність — це головне. У мене от знайома була: чоловікові брехала, що працює, а сама невідомо чим займалася. Він дізнався — одразу вигнав.
— І правильно, — кивнула Ірина. — Брехунів жаліти не можна.
— А у вас, Поліно, як із роботою? — раптом спитала Валентина. — Чула, ви тепер чимось із програмами займаєтеся?
— Так, — відповіла Поліна. — Працюю.
— І добре платять?
Поліна завмерла.
Запитання прозвучало майже невинно, але вона помітила, як Галина Павлівна ледь подалася вперед.
— По-різному, — ухильно сказала Поліна. — Залежить від завдань.
— А в середньому? — не відставала Валентина. — Мені просто цікаво. Багато хто зараз із дому працює.
Поліна назвала помірну суму, не згадуючи про додаткові замовлення.
Галина Павлівна тихо хмикнула.
— Непогано, — протягнула Валентина. — І що ви купуєте на ці гроші?
— Валю, яка різниця? — втрутився Денис. — Це її робота.
— Та я просто питаю, — усміхнулася та. — Галя казала, Поліна купила дорогий ноутбук. Я подумала, може, вона підкаже, де такі вигідні речі знаходять.
— Жодних секретів, — сказала Поліна. — Звичайний магазин.
— Звичайний магазин, звичайна ціна, все звичайне, — додала Галина Павлівна з легкою усмішкою.
Повисла пауза.
Аркадій спробував змінити тему, голосно запропонував випити за здоров’я. Розмова пішла в інший бік, але неприємний осад залишився.
Поліна вийшла до ванної, вмилася холодною водою й подивилася на себе в дзеркало. Щоки палали, пальці тремтіли. Усе було ясно: Галина Павлівна заздалегідь підготувала рідню, і тепер будь-яке запитання звучало не як цікавість, а як обвинувачення.
Коли Поліна повернулася, за столом обговорювали житло.
— А ви не думали розширюватися?
