— спитала Ірина в Галини Павлівни. — Ви ж утрьох живете. Тісно, мабуть.
— Тісно, — зітхнула свекруха. — Але поки не можемо собі дозволити. Денис зарплату віддає мені, я потроху відкладаю. Може, за кілька років вистачить на перший внесок.
— А Поліна не допомагає? — здивувалася Ірина. — Вона ж теж заробляє.
Галина Павлівна сумно всміхнулася.
— Поліна в нас живе окремо.
— Як це окремо? Ви ж в одній квартирі.
— Фінансово окремо, — пояснила свекруха. — У неї свої витрати. Вона гроші на себе витрачає. А ми з Денисом — на сім’ю.
Поліна відчула, як усередині закипає злість. Вони обговорювали її так, ніби вона не сиділа поруч. Ніби була річчю, яку можна оцінювати, перекладати з місця на місце й звинувачувати без відповіді.
— Галино Павлівно, я пропонувала допомогти, — тихо сказала вона. — Ви відмовилися.
Свекруха повернулася до неї.
— Пропонувала? Коли?
— Коли ви говорили про ремонт. Я спитала, чи потрібні гроші.
— А, — Галина Павлівна ніби згадала. — Так. Тільки ти запропонувала таку дрібницю, що це смішно.
— Я запропонувала нормальну суму.
— Не перебільшуй, — відрізала свекруха. — Я чудово пам’ятаю. Але гаразд, не будемо сперечатися при людях. У будь-якому разі на серйозний ремонт цього не вистачило б.
Поліна прикусила губу.
Вона брехала. Брехала спокійно, впевнено, при всіх. І ніхто навіть не подумав заперечити.
Обід закінчився пізно. Коли вони повернулися додому, Денис одразу пішов у душ. Поліна пішла на кухню налити води.
Галина Павлівна стояла біля вікна. Вона курила рідко, тільки коли нервувала.
— Що це ти там про допомогу говорила? — спитала вона, не обертаючись.
— Те, що було. Я пропонувала вам гроші на ремонт.
— Я відмовилася, бо це були крихти.
Свекруха загасила цигарку й повернулася.
— Поліно, ти ж розумієш, що ми все бачимо? Ти витрачаєш на себе, а нам пропонуєш залишки. Це називається егоїзм.
— Я витрачаю свої гроші.
— Свої, — Галина Павлівна всміхнулася. — А звідки вони в тебе, ці свої? Може, розкажеш нарешті?
— Я працюю.
— Три місяці працюєш, а поводишся так, ніби стала багатійкою. Я не вчора народилася. Новачки стільки не отримують.
— Якщо ви мені не вірите, це вже не моя проблема, — сказала Поліна. — Я не зобов’язана вам нічого доводити.
— Зобов’язана, — жорстко відповіла свекруха. — Ти живеш під цим дахом, користуєшся всім, що є в домі. Значить, зобов’язана бути чесною.
— Я чесна.
— Тоді покажи рахунки.
— Ні.
Галина Павлівна ступила ближче.
— Поліно, я питаю по-доброму востаннє. Покажи. Або я поговорю з Денисом.
— Поговоріть.
— Він тебе змусить.
— Спробуйте.
Свекруха довго дивилася на неї, потім різко розвернулася й вийшла.
Наступного ранку Денис прокинувся похмурим. Мовчки одягнувся, мовчки випив каву. Уже біля дверей зупинився й сказав:
— Мама каже, ти відмовляєшся показати їй рахунки.
— Так.
— Чому?
