— Вовочко, ну будь розумником, відкрий ротика, нехай дядько дістане свого пальчика.
— Молодий чоловіче, куди ви п’ятачок суєте? А що ви на касі розсілися?
— Чоловік у тебе якийсь недобрий вигляд має, видно, характер важкий. Несолодко тобі доводиться.
— Та нічого, терпимо. Буває, кажуть, і гірше. Одна тільки його звичка дуже дошкуляє: любить спати зубами до стінки. Шматок шпалер біля ліжка доводиться переклеювати щотижня — загризає вночі зі злості.
— Молодий чоловіче, а ви що, лотерейний квиточок не купите?
— Ні, мені переконання не дозволяють.
— Ви фанатик?
— Ні, я статистик.
Іде чоловік містом, бачить — кінь. Нічийний. Узяв, веде, зустрічає мента:
— Чого це ти з конем ходиш?
— Та ось, знайшов.
— То відведи його в зоопарк.
— Добре.
Наступного дня йде той самий мент. Бачить: знову чоловік із конем суне.
— Я ж тобі сказав його в зоопарк відвести!
— Так водив учора в зоопарк. А сьогодні в кіно веду.
Мало хто знає, що після польоту Білки й Стрілки в космос Гагарін довго ходив за Корольовим і казав:
— Командире, ну я ж кращий за собаку!
Є брехуни, яких соромно назвати брехунами. Вони свого роду поети, і часто в них більше уяви, ніж у присяжних поетів. Візьміть, наприклад, князя Цицианова. Під час проливного дощу з’являється він до приятеля.
— Ти в кареті? — питає його.
— Ні, я прийшов пішки.
— Та як же ти зовсім не промок?
— О, — відповідає він, — я вмію дуже спритно пробиратися між краплями дощу.
Чоловік заходить до книжкового магазину й звертається до продавця:
— Мені б якусь захопливу книжку, від якої було б неможливо відірватися.
— Є дуже хороший детектив, який читається на одному подиху. Там відбувається ціла низка підстав і зрад, і ніхто не може здогадатися, хто кого зрадив.
— О, чудово! Це те, що мені потрібно! А як називається ця книжка?
— Зараз подивимося… О, «Брат-зрадник», називається.
П’єро Мальвіну на руках несе й співає:
