Випробування розлукою: як один стукіт у двері назавжди змінив життя цілого будинку

Тим часом група Івана нарешті натрапила на передовий секретний дозор українських десантників, які вчасно підхопили поранених героїв на руки й доправили до шпиталю. Після складної операції під акомпанемент обстрілів Іван зміг зробити перший довгоочікуваний дзвінок матері, голос якої затремтів від сліз радості й полегшення. Він пообіцяв їй, що скоро буде вдома і що повернеться не сам, а з людьми, здатними відновити справедливість і покарати кривдників.

Минуло ще кілька днів томливого чекання, протягом яких солдат відновлював сили й готував своє тріумфальне повернення до міста, що стало для нього головною метою. Марія, дотримуючись вказівок сина, чекала його неподалік від будинку, коли до під’їзду повільно й упевнено підкотив масивний чорний позашляховик із військовими номерами. Іван першим вийшов із машини, його суворий погляд зустрівся з очима матері, а тоді він обернувся до відчинених дверцят, запрошуючи вийти решту пасажирів.

Із тіні салону почали повільно з’являтися постаті людей, від вигляду яких у Марії перехопило подих, а по спині пробігла хвиля крижаного, паралізуючого холоду. Вона впізнала в жінці й дитині, що вийшли, тих, кого Вадим Морозов вважав назавжди викресленими зі свого життя й надійно схованими від сторонніх очей. Група почала повільно підніматися до дверей квартири, а на п’ятому поверсі в цю мить розчахнулося вікно, і зблідлий Вадим із жахом витріщився вниз, упізнаючи в прибулих свою найстрашнішу й неминучу погибель.