Іван неймовірно дбайливо й міцно обійняв свою матір, що ридала навзрид, єдиною здоровою рукою, тихо й лагідно шепочучи їй на вухо слова втіхи й благаючи більше ніколи в житті не плакати. Коли перший, найгостріший шок від цієї довгоочікуваної, вимоленої в небес зустрічі трохи відступив, Марія неохоче відсторонилася й перевела свій здивований, нерозуміючий погляд на групу людей, що тихо стояли за його широкою спиною. Саме в цю історичну мить вона буквально втратила дар мови, із тремтінням серця впізнавши в неймовірно худій, змученій жінці й маленькій дівчинці тих, чиї щасливі обличчя бачила на випадково випалій старій фотографії нахабного квартиранта.
Це була дивом уціліла законна дружина Вадима Морозова, тиха й скромна Оксана, а також його рідна семирічна донька, яких цей виродок цинічно й прилюдно оголосив трагічно загиблими під уламками розбомбленого східного дому. Хитрий і безпринципний аферист майстерно й підло використав цю вигадану ним самим трагедію, щоб безсоромно тиснути на жалість добросердих людей у тилу й отримувати незаслужений статус біженця, постраждалого від жорстоких бойових дій. Тепер же ця смертельно змучена, але жива й дихаюча Оксана стояла посеред засніженого двору київської багатоповерхівки, до побіління кісточок стискаючи тремтячою рукою маленьку, холодну долоньку своєї до смерті переляканої дитини.
Іван короткими, жорсткими й рубаними фронтовими фразами пояснив приголомшеній матері, що цілком випадково знайшов цю нещасну, покинуту напризволяще родину в тому самому сирому підвалі зруйнованого в пил східного містечка. Як виявилося, підлий боягуз Вадим ганебно втік під час першого ж масованого артилерійського обстрілу, силоміць забравши всі сімейні заощадження, паспорти й залишивши своїх найближчих людей на вірну, болісну смерть під бетонними завалами. І лише завдяки абсолютно безрозсудній, героїчній втечі Івана та його поранених побратимів, знесилену Оксану із замерзаючою донькою вдалося таємно вивезти з цього кромішнього пекла просто з-під носа в лютуючих ворожих окупантів.
Очі нещасної Оксани були по вінця повні застарілого, нестерпного душевного болю, але в них також виразно читалася сталева, непохитна материнська рішучість покарати монстра, який їх зрадив, за будь-яку ціну. Одразу за спинами крихких жінок загрозливо височіли дві суворі, цілком екіпіровані в важку кевларову броню постаті офіцерів Військової служби правопорядку із сучасними штурмовими автоматами напоготові. Ці кремезні, загартовані не однією гарячою точкою хлопці з абсолютно непроникними, кам’яними обличчями приїхали сюди зовсім не для світських умовлянь, а щоб раз і назавжди покласти край розперезаному кримінальному безладу в глибокому тилу.
Уся ця незвична, напружена процесія повільно й цілеспрямовано рушила до темного, обшарпаного під’їзду, де ще зовсім недавно зневірена Марія на самоті сиділа на холодних бетонних сходах, жорстоко викинута на морозну вулицю. Тепер вона гордо й упевнено йшла попереду всіх, відчуваючи себе абсолютно й безповоротно захищеною під надійним, сильним крилом свого героїчного сина й цих суворих, озброєних до зубів представників законної влади. Кожна висока сходинка давалася пораненому Іванові з видимими, колосальними труднощами через перебиту ногу, але його вольові щелепи були міцно стиснуті, а в погляді яскраво палав невгасимий вогонь неминучої, справедливої відплати.
На брудному сходовому майданчику п’ятого поверху, як і раніше, тужно гуляв холодний, колючий зимовий протяг, а з-за масивних металевих дверей захопленої квартири долинали п’яні, розв’язні крики й грубий розкотистий регіт. Вадим і його маргінальні кримінальні спільники голосно й розмашисто святкували успішне, як їм у своєму невігластві здавалося, остаточне захоплення дорогої столичної нерухомості в цілковито беззахисної, зламаної горем старенької. Вони були настільки самовпевнено переконані у своїй повній, абсолютній безпеці, що навіть не спромоглися приглушити блатну музику, яка грала на повну гучність, під час триваючої денної загальнонаціональної повітряної тривоги.
Іван різким, владним жестом зупинив матір і супровід на один проліт нижче, надійно прикриваючи її, а також Оксану з маленькою дитиною від можливих шальних куль чи розлітних уламків. Один з офіцерів ВСП абсолютно безшумно, з професійною вправністю дістав зі свого тактичного рюкзака масивний гідравлічний інструмент, спеціально призначений для екстреного силового відкриття важких броньованих перешкод. Потужні металеві кліщі з ледь чутним, зловісним шипінням намертво вп’ялися в район нещодавно врізаних нових дверних замків, готові за першою ж командою будь-якої миті виламати цю жалюгідну, штучну перепону.
Оглушливий, ріжучий слух скрегіт безжально рваного металу й гучний, моторошний тріск дверної коробки, що виривалася з коренем, змусили сусідів на поверсі перелякано припасти до маленьких вічок своїх зачинених квартир. Важкі сталеві двері з неймовірним, гарматним гуркотом влетіли в тісний передпокій, здійнявши густу, задушливу хмару цементного пилу й назавжди обірвавши хмільне, огидне веселощі нахабних загарбників чужого законного житла. Озброєні бійці ВСП блискавично, мов розтиснута пружина, увірвалися всередину приміщення, засліплюючи приголомшених злочинців яскравими променями підствольних тактичних ліхтарів і гучно викрикуючи жорсткі накази негайно лягти обличчям у підлогу…
