Головний призвідник усього цього кошмару, Вадим Морозов, який вальяжно сидів на чолі кухонного столу, від цілковитої несподіванки випустив із тремтячих рук важку грановану склянку з недопитим дорогим коньяком. Його нахабне, лискуче й сильно почервоніле від випитого алкоголю обличчя в одну коротку мить набуло землистого, смертельно блідого відтінку непідробного, тваринного жаху, що сковував нутро. Він повільно, ніби в уповільненій зйомці, підвів свої бігаючі очі й побачив Івана, що стояв просто в дверному прорізі, спираючись на тростину, немов ожилий караючий ангел помсти з преісподньої.
Але справжній, паралізуючий розум шок наздогнав підлого афериста саме в ту страшну мить, коли з-за широкої спини українського солдата повільно й упевнено вийшла його жива, неушкоджена законна дружина Оксана. Маленька дівчинка, вперше за довгий час побачивши свого жорстокого батька, інстинктивно й тихо плачучи сховалася за військові штани Івана, панічно боячись навіть дивитися на того чудовиська, який холоднокровно прирік її на смерть під бетонними завалами. Морозов судомно, з гучним хрипом ковтав ротом сперте кухонне повітря, мов викинута на розпечений берег риба, остаточно розуміючи, що його ретельно й роками вибудувана піраміда брудної брехні впала в одну мить.
Раптом, керований винятково первісним, звіриним інстинктом самозбереження й усвідомленням невідворотності суворого покарання, Вадим із диким ревом різко відштовхнув масивний стіл і відчайдушно кинувся до своєї куртки, що висіла на спинці сусіднього стільця. Його величезна, волохата рука гарячково й цілеспрямовано пірнула в глибоку бічну кишеню, де, як цілком точно пам’ятала завмерла від жаху Марія, дбайливо зберігалася та сама смертоносна, гладенька бойова граната. Іван, попри пульсуючий біль у тяжкій рані, зреагував швидше за людську думку, блискавично кинувшись навперейми величезному, розлюченому чоловікові з вражаючою грацією досвідченого, загартованого пеклом фронтовика.
Важкий, снайперськи точний удар саморобної дерев’яної тростини зі страшною силою обрушився на товсте зап’ястя квартиранта, змусивши того дико, не своїм голосом завити від гидкого хрускоту зламаної променевої кістки. Зелений ребристий корпус оборонної гранати з глухим, зловісним стуком викотився з раптово ослаблих, скорчених від болю пальців на дешевий кухонний лінолеум, змусивши всіх присутніх у тісній кімнаті заклякнути від смертельного жаху. І саме в цю мить дзвінкої, завислої на волосині від смерті тиші з темного коридору несподівано вискочив блідий від панічного страху зрадник Олексій, шалено обертаючи очима й стискаючи в тремтячих руках довгий, гостро наточений кухонний ніж…
Ошалілий від тваринного страху Олексій із перекошеним обличчям кинувся вперед, сліпо розмахуючи довгим кухонним ножем у тісному просторі розгромленого коридору. Час для всіх присутніх ніби стиснувся в одну щільну, дзвінку точку, де на шальках терезів знову опинилися невинні людські життя. Бойова граната, так і не позбавлена запобіжної чеки, з металевим брязкотом продовжувала невблаганно котитися нерівним лінолеумом просто до ніг завмерлої від жаху Оксани.
Один з офіцерів Військової служби правопорядку зреагував із блискавичною професійною точністю, невловним рухом вибивши смертоносне лезо з тремтячих рук підлого зрадника. Важкий приклад сучасного штурмового автомата з глухим, болісним стуком опустився на плече Олексія, змусивши того з жалюгідним, поросячим вереском упасти на коліна. Другий озброєний боєць тим часом продемонстрував дива реакції, спритно перехопивши гранату, що котилася, миттєво зафіксувавши її в безпечному положенні й надійно сховавши до свого тактичного підсумка.
Напружена ситуація на розгромленій кухні нарешті опинилася під повним, беззаперечним контролем суворих представників військового правопорядку, поклавши край довгому й болісному кошмару. Нахабний квартирант Вадим тепер безпорадно валявся на брудній підлозі, голосно й жалюгідно скавучачи від нестерпного, пульсуючого болю в зламаному дерев’яною тростиною зап’ясті. Його маргінальні кримінальні дружки, які ще недавно уявили себе абсолютними господарями чужого життя, тепер покірно стояли обличчям до стіни з туго затягнутими пластиковими стяжками на руках.
Старший офіцер почав суворим, крижаним тоном зачитувати затриманим мародерам довгий перелік їхніх найтяжчих злочинів, скоєних у жорстоких умовах суворого воєнного часу. Їм інкримінували не лише зухвалу спробу незаконного заволодіння чужим майном, а й масштабне викрадення критично важливої волонтерської допомоги, а також умисне залишення в смертельній небезпеці власної родини. Кожен озвучений пункт цього страшного, неспростовного обвинувачення звучав як остаточний, не підвладний жодному оскарженню вирок, що гарантував злочинцям довгі роки суворої, безжальної тюремної ізоляції…
