Він розвернувся й пішов назад до кімнати Івана, гучно грюкнувши дверима й залишивши нещасну матір у стані повного, паралізуючого шоку. Ноги жінки підкосилися, і вона повільно сповзла по обірваних шпалерах на холодний лінолеум, закриваючи обличчя тремтячими, вкритими глибокими зморшками руками. Саме в цю мить, коли надія, здавалося, цілком покинула цей проклятий дім, екран її старого мобільного телефона раптом яскраво спалахнув у мороці кухні.
На дисплеї висвітився зовсім невідомий номер з іноземним кодом, а коротке текстове повідомлення, що надійшло, змусило серце матері завмерти на цілу вічність. Тремтячими, неслухняними пальцями Марія відкрила вікно діалогу, не сміючи навіть нормально дихати й боячись повірити в реальність того, що відбувалося перед її заплаканими очима. На екрані світилися лише три короткі слова, написані кривою латиницею, але їхній зміст промовляв: “Мамо, я живий”, відкриваючи цілком новий, моторошний розділ у їхньому житті.
Коротке повідомлення на екрані старенького смартфона спалахнуло, мов рятівний маяк у непроглядній темряві безкінечного материнського розпачу. Марія недовірливо терла опухлі від сліз очі, судомно перечитуючи три заповітні слова, набрані кривою латиницею з невідомого номера. Її змучене серце ладне було вирватися з грудей від напливу надії, але миттєва радість одразу розбилася об сувору реальність чужої присутності в домі.
З-за тонких міжкімнатних дверей долинув гуркіт меблів, що падали, і груба лайка ненависного квартиранта Вадима Морозова. Жінка поспішно сховала телефон у глибоку кишеню вицвілого халата, немов найбільшу коштовність, боячись спровокувати новий напад люті в агресивного чужинця. Вона чудово розуміла, що ця безжальна людина здатна на будь-яку підлість, якщо раптом дізнається про можливе повернення законного господаря квартири.
Наступні тижні перетворилися для Марії Шевчук на витончене психологічне катування, де кожен хибний крок міг стати причиною жорстокої фізичної розправи. Вадим Морозов, відчувши цілковиту безкарність, почав зовсім відкрито водити до квартири сумнівних ділків, провертаючи свої темні махінації з краденою гуманітарною допомогою. Самотня, зламана горем мати стала безмовною свідкою того, як ящики з медикаментами й консервами, призначеними для біженців, перепродувалися просто на її тісній кухні.
Виття сирен повітряної тривоги тепер лякало її значно менше, ніж крижані нічні розмови спільників, які обговорювали способи відмивання брудних грошей. У хвилини їхніх п’яних збіговиськ Марія годинами сиділа на холодній кахлі у ванній кімнаті, притискаючи руки до вух і подумки розмовляючи зі своїм зниклим сином. Вона зі сльозами благала Івана триматися з останніх сил, де б він не був, обіцяючи неодмінно дочекатися його повернення до рідних стін.
А тим часом за сотні кілометрів від тривожного Києва, у зруйнованому вщент східному містечку, Іван Кравченко й справді щосили боровся за своє життя. Тяжкопоранений український солдат опритомнів у сирому, наскрізь просякнутому пліснявою й кров’ю підвалі напівзруйнованої промислової будівлі. Голова нестерпно гуділа від страшної контузії, а кожен поверхневий вдих відгукувався гострим, пронизливим болем у простреленому плечі, нашвидкуруч перетягнутому брудним бинтом.
Тьмяний промінь місячного світла несміливо пробивався крізь завалений цеглою вентиляційний отвір, освітлюючи змарнілі обличчя таких самих тяжкопоранених побратимів Івана. Їхню передову позицію накрило щільним артилерійським вогнем ворога майже місяць тому, і відтоді хоробрі бійці офіційно вважалися зниклими безвісти. Ті, хто вижив, опинилися цілком відрізаними від основних сил ЗСУ, без будь-якого зв’язку, їжі й життєво необхідних медикаментів, переховуючись у катакомбах під носом в окупантів.
Іван стиснув зуби так, що на вилицях заграли тверді жовна, відчайдушно намагаючись підвестися на неслухняних руках із крижаного бетонного долу. Спогади про останній страшний бій обрушилися на нього важкою лавиною: оглушливий свист мін, хрипкий крик командира і різкий удар, що занурив світ у темряву. Поруч тихо застогнав зовсім юний кулеметник із позивним «Студент», чиє змарніле обличчя було сірим від критичної втрати крові й зараження, що починалося…
