Серце Марії миттю пішло в п’яти, коли вона побачила, як безцеремонно чужинець кинув свою брудну сумку просто на акуратно застелене ліжко зниклого сина. Вадим недбало заплатив Олексієві жалюгідні копійки, які хитрий родич тут-таки спритно сховав до кишені як так звані комісійні за послуги посередника. Залишившись наодинці з новим квартирантом, Марія відчула липкий, всепоглинальний страх, що скував їй горло й не дав вимовити ані слова законного заперечення.
Атмосфера в колись світлому й затишному домі миттєво змінилася, наповнившись їдким запахом дешевого тютюну й важкою, задушливою енергетикою агресивної чужої людини. Від перших же днів Вадим почав установлювати свої власні жорстокі правила, зовсім не зважаючи на хвору й виснажену господиню квартири. Він голосно слухав блатну музику ночами, цілковито ігноруючи несміливі прохання Марії про тишу, і цинічно сміявся їй просто в заплакане обличчя.
Коли жінка спробувала бодай якось заперечити проти куріння на кухні, він грубо відштовхнув її від плити, безапеляційно заявивши, що тепер він тут повноправний господар. Очі Марії знову налилися гарячими сльозами від безсилля й пекучої образи, але тваринний страх перед фізичною розправою змусив її змовкнути й покірно відступити в куток. Вона з жахом зрозуміла, що опинилася в безнадійній пастці власного дому, ставши безмовною й покірною рабинею для агресивного та жорстокого квартиранта.
Вадим безсоромно спустошував її й без того мізерні запаси консервації, залишаючи нещасну жінку голодувати холодними, темними зимовими вечорами при світлі недогарка свічки. Незабаром він почав приводити до кімнати Івана вкрай сумнівних осіб із кримінальним минулим, влаштовуючи гучні й моторошні пиятики просто під час комендантської години. У ці страшні ночі Марія наглухо замикалася у своїй крихітній спальні, здригаючись від кожного п’яного крику й ревно молячись про якнайшвидший прихід рятівного тьмяного ранку.
Вона намагалася писати заяви до поліції, але в жорстких умовах воєнного часу нечисленні патрулі були надто зайняті, щоб розбиратися з дрібними побутовими конфліктами наляканих мешканців. Життя перетворилося на справжнє пекло, де кожне сказане слово чи необережний погляд могли спровокувати черговий спалах неконтрольованої люті з боку ошалілого від безкарності квартиранта. Марія почала помічати, що з квартири поступово зникають цінні речі, які вона довгими роками дбайливо складала для майбутнього щасливого життя свого улюбленого Івана.
Срібні ложки, старовинний годинник покійного чоловіка й навіть теплий зимовий бушлат сина зникли без сліду, розчинившись у бездонних кишенях нахабного й злодійкуватого Вадима. Одного вечора, коли за вікном завивала чергова сирена повітряної тривоги, квартирант вийшов на тісну кухню в стані сильного алкогольного сп’яніння. Його очі злобно блищали в напівтемряві коридору, а в масивній руці він міцно стискав якийсь важкий металевий предмет, загрозливо поплескуючи ним по своїй долоні.
Марія інстинктивно втиснулася в стіну, відчуваючи, як крижаний піт котиться по її спині, поки Вадим повільно й невблаганно насувався просто на неї. Чоловік зупинився всього за кілька сантиметрів від переляканої жінки, обдавши її бліде обличчя нудотним запахом дешевого перегару й брудного тютюну. Він зловісно прошепотів, що від завтрашнього дня правила в цьому домі зміняться радикально, і якщо вона пискне, то вирушить слідом за своїм мертвим синочком.
Почувши ці страшні, блюзнірські слова про свого Івана, Марія відчула, як усередині неї щось остаточно й безповоротно надломилося від нестерпного болю. Вадим із силою жбурнув металевий предмет на кухонний стіл, і жінка з крижаним жахом упізнала в ньому справжню бойову армійську гранату. Усміхаючись, квартирант заявив, що це його особиста страховка від будь-яких її скарг до правоохоронних органів чи жалюгідних спроб покликати на допомогу сусідів…
